UA66416C2 - Method for treating inflammatory and inflammatory-related disorders and normalizing metabolic parameters in blood with the aid of compound consisting of purified yeast rna - Google Patents

Description

експресується в епітеліальних клітинах, швидко піднімає свою активність при виділенні протизапальних цитокінів, таких як інтерлейкін 1 бета (ІІ -1бета) та фактор некрозу пухлин (ТМЕ-альфа).

Оксид азоту має позитивні і негативні властивості відносно запального процесу. Дуже важливою потенційно позитивною властивістю МО є здатність розслаблювати бронхіальний гладенький м'яз, що зумовлює бронходиляцію. Серед несприятливих властивостей, виділяється його здатність сприяти запальному процесу шляхом збільшення хемотаксису нейтрофілів, моноцитів та еозинофілів, з допомогою гуанозин-монофосфат залежного механізму. Вважають, що він інгібує адгезію лейкоцитів до судинного ендотелію та бронхіального епітелію. МО відіграє виключну роль при астматичному запаленні.

МО відіграє особливо важливу біологічну роль у визначенні базального судинного тонусу, регулює скорочуваність міокарду та модулює взаємодію між тромбоцитами та судинною стінкою (27пои С), НеПептапп с.А., бБоіотопзоп І.Р., Мис охіде геієазєе їйот гевіїпд питап ріаїєїЇєї5, Тпгото.Нев., 1;77(1):87-86; 1995).

Відома участь МО в тромбоцитарній активації при патогенезі різноманітних судинних тромботичних захворювань людини, а також є дані, що МО-опосередковані ефекти знижені при гіпертонії (Саїмег А., Соїег 9.,

Мопсада 5., МаМапсе Р., Ебесі ої оса! іпіга-апепа! Ме-топотеїнуЇ!-І -агдіпіп іп райепів м/йй пурепепвіоп: пе пійіс охіде аїйаг теспапізт арреаг:х арпоптаї, У.Нурепепв., 10(9):1025-1031; 1990), діабеті (Самег А., СоїПег 9.,

Маїапсе Р., Іппірйоп апа зійтшиіаноп ої пішіс охіде зупіпезів іп Ше питап Югеат апега! рей ої райепів мій іпецїп-дерепаепі аїабеї, 9У.Сііп.Іпмеві., 90(6):2548-2554; 1992), та атеросклерозі (Огехіег Н., 2еіНег А.М., Меїпг2ег

К., Чиві Н., Согтесіп ої епдоїеїїа! дувтшпсійоп іп согопагу тісгосігєсшайоп ої пурегопоІезієгоЇїаетіс райепі бу І - агдіпіпе, Іапсеї., 21-28; 338(8782-8783); 1546-1550; 1991). Ці дані вказують на можливість успішного лікування хворих з допомогою препаратів, які можуть підвищувати активність МО-синтетази. Тромбоцити людини здатні синтезувати оксид азоту. В високих кількостях, таких як це можуть робити ендотеліальні клітини, він може синтезуватися як інтактними тромбоцитами, так і стимульованими тромбоцитами, тому оксид азоту тромбоцитарного походження відіграє важливу роль в підтримці судинного гомеостазу та інших МО-чутливих процесах (2пои еї а!., 1995).

Разом з спільними рисами, в кожному конкретному захворюванні запальний процес має свою специфіку, яка пов'язана з особливостями функціювання органу, чинниками, які спричиняють пошкодження: віруси, мікроорганізми, поранення, отруєння і т.д.

Наприклад, спільним механізмом захворювань серця є порушення структури та функції мембрани клітин серця. Внаслідок цього, зростає синтез лейкотриєнів, тромбоксанів, яким притаманна коронароконстрикторна та проагрегатна дія. (Вапоапат А.О., Ні! М.МУ., МіПег М., Ргерагайоп апа изе ої робот аз тоавеї ої Біоіодісаї! тетрбгапез, Мейо іп Метбьгапе Віоіоду, Асад. Ргевв, М.1, М.У., Р.1-68, 1974).

Важливим фактором патогенезу уражень серця є коронароконстрикторна та хемоатрактивна щодо нейтрофілів дія лейкотриєнів І ТСа4, І ТОм, І ТВ (Нозпіда 5, Кигиуа Т., Мівсніда М., єї аї., Атег.).Сагаїої, 7; 63(10): 24Е-2Е; 1989; ат В.К., Садпоп Ї., А!йвієп К.Р. єї аї, 9.ВіоЇ.Спет., 15; 265(23): 13438-1341; 1990;

Змепазеп 4.М., Напзеп Р.В., АЇї 5. єї аї., Сагаіомазс.Нев., 27(7): 1288-1294; 1993). Речовини, які зможуть блокувати цей процес, в свою чергу зможуть зменшувати розміри некрозу при гострому інфаркті і таким чином суттєво зменшити летальність при тяжких випадках захворювання серця, наприклад, при обширних інфарктах.

Одночасно такі речовини повинні стабілізувати мембрани клітин серця. Відомо, що коронароконстрикторні та хемоаттрактивні ефекти при інфаркті супроводжуються зростанням агрегації тромбоцитів, тому блокування цього процесу теж буде приводити до зменшення розмірів ураження.

Крім того, порушення агрегатного стану крові відіграють важливу роль в патогенезі багатьох захворювань, особливо це проявляється в патогенезі різних судинних тромботичних захворювань людини. Встановлено, що одним з ключових факторів розладу регуляції агрегатного стану крові є порушення тромбоцитарносудинної ланки гомеостазу. Вони приводять до зміни реологічних властивостей крові, сприяючи утворенню судинних агрегатів. Тромбоцитарні пошкодження приводять до порушення процесів мікроциркуляції, виникненню дефіциту притоку крові до тканин. Початковим етапом тромбоутворення є активація тромбоцитів, з їх наступною адгезією на пошкодженому ендотелію та агрегація з утворенням первинного тромбоцитарного тромба.

Зараз існує достатньо доказів на користь тісної взаємодії між запальними порушеннями агрегатного стану крові та серцево-судинними розладами (Ападегзоп 4... Сапгідіві 9.І., еї аІ., ЕмаІнайоп ої С-геасіїме ргоївїп ап іпшйаттайогу таїкКег, апа іпгесіїсив вегоіоду ав гізК Гасіоге г согопагу апегу аізеазе апа туосагаїа! іпгагсіоп,

У.Ат. СоїІ. Сага., 32: 35-41; 1998).

Пошкодження клітинних мембран, або запальні процеси в організмі часто супроводжуються цитопенією. У багатьох випадках такі пацієнти мають анемію, тромбоцитопенію, або нейтропенію. Анемія супроводжується зменшенням кількості еритроцитів та гемоглобіну, яка супроводжується втратою крові, порушенням синтезу еритроцитів, збільшенням їх руйнування, або комбінацією цих факторів. В випадку тромбоцитопенії кількість тромбоцитів в крові зменшується, що приводить до порушення тромбогенезу та наступним крововиливом.

Нейтропенія характеризується зменшенням кількості нейтрофілів в крові, яка часто веде до збільшення чутливості таких хворих до різноманітних інфекцій.

Нормальне утворення клітин крові, або гемопоез, розпочинається з кровотворних стовбурових клітин попередників кісткового мозку, які називаються СЕРИ-СЯЕММ. Ці клітини в дорослих людей та тварин формуються в кістковому мозку та під впливом факторів росту перетворюються в спеціалізовані клітини крові.

Наприклад, еритроцити утворюються з СРО-СЕММ під впливом еритропоетину. Під впливом тромбопоетину

СРО-ЯЕММ перетворюються ов тромбоцити. Відповідно, під впливом гранулоцит-макрофаг-колоній стимулюючого фактору СРО-Я2ЕММ перетворюється в гранулоцити та моноцити. В той же час лімфоцити походять з лімфоїдних стовбурових клітин.

Найбільш різко виражена цитопенія з тяжкими наслідками проходить в хворих раком, особливо після хіміотерапії, або радіотерапії в хворих СНЩОМ та інфікованих вірусом НІМ (У. Стамлога, 9.Г. («зарпіоме,

Тнегарешіс Орійоп ог Апетіа апа Раїїдце, Медзсаре, Опсоіоду Тгєеаїтепі Ордаїе, 2000, Меадзсаре, Іпс.).

Роль клітинних мембран при запаленні

Функції клітинних мембран та їх взаємозв'язок з запаленням добре вивчено. Відомо, що плазматична мембрана клітин займає особливе місце серед мембранних структур, виконуючи ряд найбільш важливих функцій: бар'єрну, транспортну, забезпечення контакту клітини із зовнішнім середовищем, бере участь в регуляції гомеостазу клітин, забезпечує сигнальні механізми цієї регуляції, визначає індивідуальність і цілісність клітин. Структурна організація, динаміка, функції мембран еритроцитів і закономірності різних типів гемолізу - осмотичного, окисного, імунного (викликаного гемолітичними вірусами, токсинами, комплементом), гемолізу детергентами, фотогемолізу та інших досліджені достатньо детально Вазпіога сС.І., АІдег О.М.,

Мепезігіпа С.,еї аіІ., Метргапе датаде Бу петоїуїїс мігизев, Юхіп5, сотріетепі, апа оїйег суїююхіс адепів. А соттоп теспапівт ріоскеа Бу аїмаІепі сайоп. 9. Віої. Спет., 15; 261(20): 9300-9308,1986; Овогпіє е Савзіго М.В.,

Авпмооса Е.В., Моса 5.2, Мегпоп КР., Нетоїувів ої егуїпгосуїез апа Ппогезсепсе роїагігайоп спапдез еїїсйеа ру рерііде їохіпв, аїїрнаїйс аіІсопо!5, геіаїед діусоїв апа репгуїїдепе аегмаймез, Віоспіт. Віорпув. Асіа., 16; 1029(2): 252-258; 1990).

Було показано, що варіювання рН зовнішнього середовища порушує баланс діючих на мембрані сил, що призводить до змін структурного стану і ступеню агрегації мембранних білків. При цьому виділяють структурну перебудову мембрани в діапазоні рН 7,0-6,0 і при зменшенні рН нижче 4,5 (7амоапік І.В., Ріескауа Т.Р., Асіа

Іувів ОЇ питап егуїпгосуїев, Віорпігіка., М.42, М.5, Р.1106-1112, 1997). Внаслідок другого переходу відбувається дестабілізація мембрани з наступним лізисом еритроцитів. Відомо, що при рН 4,7 в еритроцитарній мембрані спостерігаються порушення глікокаліксу, що трансформуються в пори (Агуіпіє Т., Сцаа А., Зспик В., Місоїаи С,

Віоспіт. Віорпув. Асіа., 19; 981(1): 61; 1989). Зменшення рН середовища змінює конформацію, спосіб упаковки та рухливість фосфоліпідш модельних мембран. Агрегація денатурованих зниженням рН мембранних білків є причиною мембранних пошкоджень і кислотного лізису еритроцитів.

Запропонована схема процесу гемолізу еритроцитів НС1, що зводиться до кооперативного протонування деякого центру в стромі або на мембрані еритроциту з наступним утворенням пор, достатніх для виходу гемоглобіну. Дослідження механізмів і закономірностей процесу кислотного гемолізу дозволяє отримати інформацію про структурну організацію мембрани і взаємодіях, що її стабілізують.

Найбільш відомими ендогенними стабілізаторами гемолізу еритроцитів (в основному досліджено осмотичний гемоліз) є альбумін плазми крові, іони металів К», Ма-, Мд2ж та особливо Саг, що модулюють канали плазматичної мембрани еритроцитів, в тому числі, можливо, і протонний канал (Ападегзоп О.В., Юамів

У.Г., Сагтамжмау К.Г., СаІсійт-рготоїєд спапде5 ої Ше питап егуїгосуїє тетбгапе. Іпуоїметепі ої зресійп, ігапздішатіпаве, апа а тетргапе-рошипа ргоїєазе. 9. Віої. Спет., 10; 252(19): 6617-6623, 1977), холестерол, адсорбований на поверхні еритроцитів (Ниї 5.МУ/., біємжай С.М., Сагрепієї М.Р., біежай Т.Р. ЕМПесів ої споїезіегої! оп Іїріа огдапігайоп іп питап егуїпгосуїє тетрьгапе, .. Сеїї. Віоі., 85(2): 283-291; 1980), та поліаміни, що зв'язуються з жирокислотними залишками фосфоліпідів мембран (Веппег О.М., ЗпикКіа 9.В., Розуатіпев іп пеанкй апа аїзеазе Адмапсез іп Роїуатіпе гезеагсп, Намеп Ргев5, М.2, М.М, Р.195-21, 1978). Найбільш відомими активаторами ендогенного гемолізу еритроцитів є довголанцюгові жирні кислоти та (НубзгупезКка М., Свогаав

А., Спаіп Іеєпдійп-дерепаеєпі іпіегасіюп ої їтеє Тайу асідз ун Ше егуїпгосуїє тетрбгапе, І Ме Зсі., 44(9): 625-632; 1989), особливо, вільні радикали кисню та азоту (Заю У., Катайо 5., Таканабвні Т. єї аіІ., Меснапізт ої їтеє гадісаІ-іпдисей петоїувів ої питап егуїпгосуїев: петоїувів Бу уасег-5о1Шбіе гадісаї іпінаюг. 18; 34(28): 8940-8949; 1955; Зеп Т.,с2позп Т.К., Спацанитгі А.К. Сійсозе охідазе-іпдисеа увів ої егуїпгосуїевз. У, Ехр.Віо!., 3351): 75-76; 1995; МоїІпу Т., Масомієїюо ГІ. Ргородаїйоп ої рієєдіпд (те Бу асше пето/узів іп гаїв: а гоЇє юЮг пініс охіде. Ат. .).

РПувзіої. 272(6): 2875-2884; 1997).

Таким чином, є достатньо доказів, які свідчать, що структура мембрани змінюється в процесі запалення.

Однак, модель порушення мембрани при запаленні не використовувалася для скрінінгу ліків, здатних лікувати та попереджувати запалення, або пов'язаних з запаленням захворювань.

Незадовільний стан наявних протизапальних ліків

Наявні протизапальні препарати не задовільняють сучасні вимоги, оскільки складність та різномаїття біохімічних реакцій при запаленні, відсутність точних даних про патогенез запалення, в значній мірі ускладнює відбір в експерименті фармакологічних препаратів, здатних регулювати запалення. Наявні препарати можуть впливати тільки на окремі етапи запального процесу. Досі не отримано препарату, здатного однаковою мірою регулювати більшість компонентів будь-якої запальної реакції.

Більшість відомих нестероїдних протизапальних препаратів (М5АЇІО5) вибірково впливають на ті або інші фази цього патологічного процесу. Перш за все вони впливають на порушення проникливості через судини, які характерні при гострому запаленні та на різноманітні клітинні реакції, які властиві для хронічного запалення. До того ж, багато М5АІО5 впливають на метаболізм через механізм вільних радикалів.

Для первинного скринінгу протизапальних процесів використовують три основні групи методів. Спочатку вивчають вплив препаратів на ознаки запалення, які легко визначити. Це опухлість, гіперемія, некроз і т.д. Для більш поглибленого вивчення застосовують методи експериментальної терапії, моделі артритів, кардитів і т.д., які нагадують хвороби людей. На третьому етапі вивчають механізми впливу препаратів на конкретні метаболітичні шляхи.

Внаслідок детального вивчення метаболізму арахідонової кислоти було запропоновано багато протизапальних препаратів, дія яких направлена на регуляцію утворення продуктів його метаболізму. Частіше всього такі речовини володіють активністю інгібіторів ферментів метаболізму арахідонової кислоти.

Прикладом може бути запропонована як протизапальна фармакологічна комбінація інгібітора циклооксигенази 2 та інгібітора лейкотриєн А. суб.4 гідролази (Ізаквоп, Р.С., Апдегзоп (3.О0., Стедогу, 5.А., Тгтеайтепі ої іпшчаттаїйоп апа іпїаттайціоп-геїагеа аїзогаєтв умй а сотбріпайоп ої а сусіоохудепазе-2 іппіріюг апа а Іеєшикоїепе

А.5цр.4 Нуагоїазе іппіріюг, Опіей біагез Раїєепі Мо. 5,990,148, Мом. 1999). Подібний підхід запропоновано на базі аналогів піримідину - складника нуклеїнових кислот (Соппог О.Т., КозпПап С.А., Опаподві Р.С., 2-пеїегосуаїс- 5-нуйгоху-1,3-ругітідіпе5 изеїйші аз апійпПаттайогу адепіє, Опієа біаїез Раїєпі Мо. 5,240,929, Ацд. 1993).

Оскільки ці сполуки виявилися інгібіторами ключових ферментів метаболізму арахідонової кислоти 5- ліпоксигенази та циклооксигенази, автори запропонували використати їх. як протизапальні препарати, для лікування дуже широкого спектру захворювань від алергічних захворювань та ревматоїдного артриту до атеросклерозу, інфаркту міокарда та інсульту (Назіапдег М.РЕ., Рговіасусіїп апаіодз апа (Неїг иве іп іппірйіоп ої агаспідопіс асіа-іпдисей ріаїеЇєї аддгедайоп апа Бгопспосопзігісіоп, Опієа біагез Раїєепі Мо. 4,192,891, Маг. 1980).

Однак, оскільки запальний процес запускає дуже велику кількість метаболічних каскадів, використання інгібіторів, або аналогів метаболізму арахідонової кислоти не дає змоги збалансувати всі реакції і таким чином комплексно регулювати проходження запального процесу.

Більше того, аспірин, який використовується в практичній медицині тривалий час, теж був запропонований для блокування ферментів метаболізму арахідонової кислоти. Інгібитори простагландинів, такі як аспірин, досить ефективно впливають на запальний процес. З цієї причини вони успішно використовуються в клініці для лікування ревматоїдного артриту, остеоартриту та інших запальних процесів. Аспірин має антикоагулятивну дію, оскільки він інгібує синтез ТХА», проте хоч частково він діє на синтез РО». Щоденний прийом аспірину в дозах до Зг на добу дуже широко застосовують при профілактиці стенокардії та в постінсультному періоді, а також у людей з високим ризиком розвитку серцево-судинних захворювань.

Однак, вивчення синтезів ТХАг та Раї2 іп мімо показало, що одне пероральне вживання 0,5-1г аспірину зменшує виділення Ра» тільки на 2-3 години, тоді як виділення тромбоксану затримує на 10 днів (Мевіегаміві

О., Меазигтетепів ої Шйе іп мімо зупіпевзів ої Шготрохапе апа рговіасусіїп іп питапв, бсапа). .). аїп. І ар. Іпмеві 48(5): 401-407; 1988). Ця та інші роботи, І огеп: В.І., Воепіїп В., ОєдеІйомеп М. МУ., ММерег Р.С., Зирепог апіїріайеїЇєї асіїоп ої а(егпаїє дау риїзей дозіпд мегзив зврії дозе адтіпівігайоп ої агріпйп, Ат. 9. Сагаїої. 15; б4(18): 1185-1188; 1989), не тільки показують труднощі в призначенні дози аспірину, але й експериментально обгрунтовують ті часті побічні ефекти, які викликає аспірин при його тривалому застосуванні.

Зокрема, аспірин, та інші нестероїдні протизапальні засоби, можуть бути причиною анафілактоїдних реакцій у чутливих до них людей. В їх основі лежить залежний від дози токсично-ідіосанкратичний, а не імунологічний механізм. Аспірин є причиною найбільш розповсюджених випадкових отруєнь, великому ризику піддаються діти, які перед отруєнням лікувались аспірином. Часто трапляються передозування аспірину, які складніше піддаються корекції. Ефективні дози аспірину при багатьох захворюваннях, наприклад, при ревматоїдному артриті становлять від З до 6,5г на день, що крім проявів токсичності, викликає подразнення шлунково-кишкового тракту. Аспірин важко переноситься хворими на шлунково-кишкові захворювання.

Аспірин викликає ерозії та кровотечі виразки шлунку, діарею, виразку дванадцятипалої кишки. Аспірин широко застосовується завдяки своїй антитромбоцитичній активності, але він тяжко переноситься через свою властивість викликати побічні ефекти при використанні упродовж тривалого часу. Більше того, неспецифічно інгібуючи циклооксигеназу, аспірин впливає на синтез тромбоксану, який є сильним агрегатом та судинозвужуючим препаратом та вазоконстриктором, і може приводити до зменшення рівня простацикліну, який має одночасно антиагрегантні та судинорозширюючі властивості.

Всі ці негативні прояви аспірину та інших нестероїдних протизапальних лікарських засобів спонукають до пошуку нових препаратів, які б, маючи протизапальну дію аспірину, були нетоксичними в широкому спектрі концентрацій, не викликали побічних проявів протягом дуже тривалого вживання, зупиняли та попереджували виникнення запальних вогнищ.

Для лікування цитопенії використовують кровотворні фактори росту (У. Стаумога, Нептаїйороїєїйс Столи тасюог: Сштепі Ргасіїсе апа Ешиге Оігесійопв, 42-па Аппиа! Мевеїіпд ої Ше Атегсап босівєїу ої Нетаїйоіоду, 2000,

Меазсаре, Іпс.). Однак, таке лікування досить складне та дороге. Наприклад, для лікування цитопенії у ВІЛ- інфікованих хворих в залежності від наявних порушень використовують фактори росту. У таких хворих для лікування анемії використовують еритропоетин, тромбопоетин використовують для лікування тромбопенії, а с2-С5Б використовують для лікування нейтропенії. Однак, лікування цитопенії у ВІЛ-інфікованих хворих вимагає дуже дорогих діагностичних досліджень ендогенного рівню зазначених факторів росту та дуже дорогих ліків цих факторів росту, у виробництві яких широко використовують рекомбінантну технологію.

Тому досить важливим є пошук недорогих ліків, які можуть нормалізувати анемію, тромбопенію та нейтропенію хворих.

Фармацевтичне використання нуклеїнових кислот

Нуклеїнові кислоти широко використовуються як фармакологічні препарати. (Воїпепрегд М., допвоп (.,

Ї ацопіїп С. єї а). ОІїідодеохуписіеєоїідез аз апіїі-зепвзе іппіріюгз ої депе ехргезвіоп: (пегареціїйс ітріїсайопв, 9. Маї!.

Сапсег Іпеї., 18; 81(20): 1539-1544; 1989; 270п а, Оіїдописієоїідез апаюдцез аз роїепійа! спетоїпегареціїс адепів, Ріпагпт. Нев,, 5; (9): 539-549; 1988). Однак, фармакологічне використання нуклеїнових кислот не включає запалення та хвороби, які супроводжуються запаленням. Наприклад Апаегзоп еї а!., запропонували метод лікування цитомегаловірусної інфекції у людей з допомогою олігонуклеотиду, який зв'язуючись з МРНК цитомегаловірусу модулює ефект даної інфекції. (Апдегзоп К., ЮОгарег К., ВаКег В., Оіїдописіеоїйде5 г тоашіайпд Ше ейесів ої суюотедаїомігив іпГ'есіопе, Опіцей біафе5з Раїепі Мо. 5,442,049, Айдиві 15, 1995). На основі специфічної нуклеїнової кислоти, яка кодує послідовність З нетрансльованого регіону протеїн кінази С,

Водоз сеї а!., запропонував метод діагностики та лікування захворювань, які асоційовані з протеїн кіназою С альфа. (Водоз ВА.Т., Оєап. М.М., Мисієїс асій зедоепсе5 епсодіпу ргоїеїіп Кіпазе С апа апіїзепзе іппірйоп ої ехргеззіоп Іпегеої, Опіеа 5іагез Раїепі Мо. 5,681,747, Осі. 1997). Так, Мапо еї аі!., запатентували ДНК сполуку, отриману з Мусорасіетпт ромів та ВасіШив ви,ибійї5 для лікування виразки шлунку (Хапо 0., Кпапо Т., Меїтоа г

Ше ігеаїтепі ої аідезіїме цсегз, Опіеай біагез Раїепі Мо. 4,657,896, Арг. 1987).

Зокрема відомо, що рибонуклеїнова кислота (АМА), продукти її часткового гідролізу та синтетичні полінуклеотиди мають широкий спектр біологічної активності. (Когаушт М.А., Кіпіома М.5., ПІКпаснома І.1.,

Віоіодіса! асіоп ої еходепоив писієїс асіаз, Мізпук АБС О55А, М.41, М.6, Р.67-78, 1977). Вони активують протеїновий синтез в клітинах (Змей 5.С0., Те теїароїїзт ої еходепоиз гірописієїс асійв іп)есієй іп тісеє,

Сапад.).Віоспет.,М.43, М.7, Р.949, 1965) та мають протипухлинну активність (Міи М.С., ЕНесі ої прописієїс асій оп тоивзе асіаз сеїІв, бсієпв., М.131, Р.1321, 1960). Препарати РНК можуть збільшувати антитілоутворення та скорочують індуктивну фазу антитілогенезу (доппз5оп А.С, Зсптіаїйке І., Ме!ті К. єї аі., Епнапсетепі ої апіроду тюгтаїйоп Бу писієїс асіаз апа (Неїг дегмаймез, іп Мисієїс асіа іп іттипоіоду, Ветїїйп, Р.379,1968; Метт К., хопп5оп

А.а., зщшаїев оп (пе адіимапі ої расієела! епдоюхіпв оп апіроду Гоппайоп, 6. Епнапсетепі ої апіїбоду гоптайоп ру писієїс асіав, У.Іттипої!., М.94, М.3, Р.416, 1965; Вгомп МУ., Макопо М., ІпЯшепсе ої оїїдодеохупрописієоїідев оп еапу емепів іп апіроду юптаїйоп, Ргос бос. Ехрег. Віої. Мей., 5, М.119, М.3, Р.701,1967). Було показано, що деякі занижені або підвищені імунологічні показники під впливом дріжджової РНК нормалізувалися. Перш за все, це стосувалося Т-лімфоцитів, кооперації Т та В-лімфоцитів, активації функції макрофагів і тд.

Більше того, екзогенна РНК при поділі клітин використовується для синтезу ДНК, а при метаболізмі клітини для синтезу РНК. Показано, що через 2 години після введення екзогенна РНК включається в РНК лімфоцитів та макрофагів (Епевсо М.Е., Раїе ої 14С-АМА іпгесієй іпіо тісе, Ехрег. СеїЇ Нез., М.42, М.3, Р.640, 1966). Отримано докази, які дозволяють припускати, що дріжджова тРНК може включатися в клітини у формі інтактних молекул. (Неїтега Е., Адагазоп В.Н., СаПо А.С., ОріаКке ої ігапвієг прописієїс асій ру погтаї! апа

Іеєисетіс сеїЇ5, Ргос. МагАсай. 5сі. ОБА, 67(4): 1943-1950; 1970).

Аналітичними методами показано, що РНК, зокрема, присутня в усіх мембранах тваринних клітин (в мембранах ендоплазматичного ретикулуму, мітохондрій, ядра, та плазматичних мембранах). В залежності від типу тканини, та методу виділення, вміст РНК коливається в межах від 0,5 до 495 сухої ваги мембран.

Експериментальні дані свідчать, що в мембранах наявна особлива мембранна РНК. (ЗНарої М.5., ЮОамідома 5.У., Прописієоргоїєїп ав ап іпієдга! рай ої апіта! сеї тетбргапе. Ргод. Мисієїс Асій Нев. 11: 81-101; 1971;

Водіопома М.Р., Знарої М.5. Вірописієїс асіа ої їйе епадоріазтаїйіс гейсццт ої апітаї! сеїЇІ5. Віоспіт еї Віорнів

Асіа, 24; 129(1); 206-209; 1966). Функції такої мембранної РНК до кінця не ясні.

Функції рибосомальної РНК мембран краще вивчені. (Сипаїййе Е., ІпігасеПшіаг аівіпршіоп ої гпірозоте апа роїйпрозотев іп Васійи5 теда(ептійт. У.Мо!.ВіоІ., 28; 52(3): 467-481; 1970) Рибосомальна РНК міститься в бактеріальних мембранах, в інших мембранах ядра, внутрішніх та зовнішніх мембранах мітохондрій, внутрішніх мембранах апарату Гольджі, який прилягає до плазматичної мембрани, в шороховатому ендоплазматичному ретикулумі, в різноманітних тканинах тварин, людей, рослин, мікроорганізмів та простіших. Вважають, що гліколіпіди та глікопротеїни мембран, які містять М-ацетилнеурамінову кислоту, зв'язують рибосомальну РНК з рибосомами, оскільки мембрани, які оброблені неуронідазою, втрачають здатність зв'язуватися з рибосомами (5сой-Вигаєп Т., Наммігеу А.О., Ргерагайоп ої пірозоте їтеєе тетбргапев їтмот гаї Іїмег тісгохотев5 ру теапз ої Ійпішт спіогіде. Віоспет. У. 115(5): 1063-1069; 1969. Крім того можливо, що місця зв'язування рибосом з мембранами активуються статевими гормонами, причому канцерогени пошкоджують цей фізіологічний механізм. На користь цього висновку свідчить зменшення рівня мембрано- зв'язаної РНК в процесі старіння. (Маїпулагпід М.О). Тне ейесі ої аде оп ргоївїіп зупіпевів іп тоизе Іїмег. Віоспет

У. 113(5): 869-878; 1969) та після кастрації тварин (Тайга 9У.8., Те югтаїйоп, аізііршіоп апа тпеййоп ої пірозотев апа тістозота! тетбргапев5 ашіпуд іпаисей атрпіріап теїатогрпові5. Віоспет .. 105(2): 783-801, 1967).

Видалення з мембрани сперміну веде до відокремлення від мембрани частини зв'язаної з нею РНК (Кпажа)|а

У.А. Іпіегасіюп ої пірозотевз апа прозотаї! зиррапісієв мій епдоріазтіс гейсишит тетбгапев іп міо: ейесі ої в5регтіпе апа тадпезішт. Віоспіт. Віорпіз. Асіа., 29; 254(1): 117-128); 1971). При обробці мембран РНК-азою нативних малих рибосом клітин мієломи, вони відщеплюються від мембрани, тоді як великі нативні субодиниці рибосом залишаються зв'язаними з мембраною (Меснпіег В., Мазгзаїйї Р., Метьгапе-рошпа гірозотез ої туєїота сеїІв5.І.Ргерагайоп ої їтеє апа тетргапе-рошпа гірозотаї їгасіоп5. Аззезвтепі ої (пе теїтйоаз апа ргорепієв ої прозотев. .).СеїІ.Віо!І. 67(1): 1-15; 1975. До того ж, нуклеотидні компоненти різноманітних мембранних ферментів, наприклад полід-РНК фосфофруктокинази, складає можливий пул мембранної РНК. (Ноїег Н.МУ.,

Рейце 0. Тне сотрієх паштге ої рпозрпоїгписіокіпазе - а писієїс асій соипіаіпіпд епгуте, Ше 5сі. 4(16): 1591-1596; 1965).

Однак, нуклеїнові кислоти і особливо РЬЇК або ш сполуки до сих пір не використовуються для лікування, чи попереджування запалення, або пов'язаних з запаленням захворювань. Більшість досліджень з РНК виконувалися раніше на рівні іп міо. Більше того, ні один з цих методів не дозволяє безпосередньо використовувати РНК для лікування, або попередження запалення, чи пов'язаних з запаленням захворювань.

Потреба нових ліків

Таким чином, зараз є потреба в нових протизапальних препаратах, які будуть регулювати розлади агрегатного стану крові і будуть мати менше негативних ефектів ніж аспірин та інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби. Більше того, оскільки запальний процес у своїй початковій стадії супроводжується змінами в структурі та функції мембран багатьох клітин, які беруть участь у запальному процесі, потрібні ліки, які б не тільки регулювали всі компоненти запального метаболічного каскаду, але також стабілізували структуру та функцію мембрани цих клітин. Зокрема, оскільки традиційна терапія є малоефективною при обширних інфарктах, які ускладнені кардіогенним шоком, існує потреба в нових ліках, здатних зупинити руйнування кардіоцитів.

Даний винахід пропонує сполуку, фармацевтичну композицію та спосіб лікування, попередження запалення та пов'язаних з ним процесів. Сполука - це активний інградієнт, який складається з РНК, зокрема

РНК, виділеної з дріжджів. Дріжджова РНК є гетерогенною сполукою низькомолекулярної РНК, яка включає різну кількість нуклеотидів, в основному від 5 до 25 нуклеотидів, полімерів нуклеотидів. В дріжджовій РНК переважають олігонуклеотиди та транспортна РНК з великою кількістю мінорних основ.

Оскільки, головною властивістю всіх запальних процесів на молекулярному рівні є зміна проникливості та структури мембрани, даний винахід використовував метод відбору ліків, який грунтується на їх здатності стабілізувати клітинну мембрану при запаленні. Таким чином, аналізуючи руйнівні механізми, індуковані в плазматичних мембранах різними факторами, та вивчаючи структурні елементи їх взаємодії, які забезпечують оптимальну організацію клітини, можна відібрати для практичної медицини ліки, які мають мембрано- стабілізуючу дію. Так як зараз встановлено, що мембрани мають низькомолекулярну РНК, яка ймовірно відіграє мембрано-стабілізуючу роль, введення в організм екзогенної низькомолекулярної РНК приведе до стабілізації пошкодженої мембрани, наприклад, тих клітинних мембран, які перебувають в запальному процесбі.

Стабілізація клітинної мембрани сполукою даного винаходу, приводить до нормалізації метаболізму арахідонової кислоти та обміну оксиду азоту, що має значну протизапальну дію, та є головним учасником запальних процесів, наприклад ревматоїдного артриту, остеоартриту, алергій (таких як астма), та інших запальних проявів, таких як біль, набряк, жар, псоріаз, запалення кишечника, шлунково-кишкові виразки, серцево-судинні захворювання, включно з ішемічним захворюванням серця, атеросклерозом, частковим пошкодженням мозку, викликаним інсультом, захворювання шкіри (екзема, сонячна еритема, вугрі), лейкотриєн- опосередковані запалення легень, нирок, гастрокишкого тракту, шкіри, простатити та парадонтози.

Дріжджова РНК є ефективною при зменшенні активності ЇМО5 під час аутоімунних процесів, як на початку хвороби, так і в хронічній стадії. Ці властивості дають змогу використовувати дріжджову РНК при патологічних процесах, які супроводжуються індукцією ЇМО: діабет, рак, гепатит, інфекційні хвороби, нейродегенеративні хвороби (хвороби Паркінсона, Альцгеймера, розсіяний склероз, енцефаліт), та інші.

Більше того, використання природних молекул нуклеїнових кислот, таких як сполуки даного винаходу в високих концентраціях як фармакологічні препарати, не приводить навіть до незначної побічної дії, особливо маючи на увазі той факт, що ці сполуки постійно вводяться в людські та тваринні організми разом з їжею.

Крім того, даний винахід пропонує спосіб лікування запалення та пов'язаних з запаленням захворювань, що передбачає введення ссавцям, які потребують такого лікування, дріжджової рибонуклеїнової кислоти в ефективній кількості, та в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах, для покращення симптомів запалення, або пов'язаних з запаленням захворювань.

Більше того, даний винахід пропонує спосіб стабілізації пошкодження клітинних мембран, що передбачає введення ссавцям, які мають пошкодження клітинних мембран, дріжджової рибонуклеїнової кислоти в ефективній кількості, та в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах.

Більше того, даний винахід пропонує спосіб нормалізації МО-синтетазної здатності, що передбачає введення ссавцям, які потребують такого лікування, дріжджової рибонуклеїнової кислоти в ефективній кількості, та в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах.

Більше того, даний винахід пропонує спосіб пригнічення окиснення компонентів клітинних мембран тварин, що передбачає введення ссавцям, які потребують пригнічення окиснення компонентів клітинних мембран тварин, дріжджової рибонуклеїнової кислоти в ефективній кількості, та в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах.

Більше того, даний винахід пропонує спосіб пригнічення агрегації тромбоцитів, що передбачає введення ссавцям, які потребують такого лікування, дріжджової рибонуклеїнової кислоти в ефективній кількості для пригнічення агрегації тромбоцитів, та в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах.

Більше того, даний винахід пропонує спосіб покращення рівня не менше одного показника крові, що передбачає введення ссавцям, які потребують такого лікування, дріжджової рибонуклеїнової кислоти в ефективній кількості та в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах для покращення рівню не менше одного показника крові. Показником крові є будь-який показник, що представляє рівні лейкоцитів, еритроцитів, тромбоцитів, гемоглобіну, нейтрофіли та гематокрит.

Більше того, даний винахід пропонує спосіб попередження та лікування будь-якої цитопенії, анемії, тромбоцитопенії, нейтропенії, що передбачає введення ссавцям, які потребують такого лікування, дріжджової рибонуклеїнової кислоти в ефективній кількості та в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах.

Рибонуклеїнова кислота вводиться в кількості в межах приблизно 0,1мг до приблизно 1г на кг ссавців, наприклад, в межах від 0,1 до 1г, частіше від 250 до З350мг.

Разом з тим, даний винахід пропонує сполуку рибонуклеїнової кислоти, виділеної з дріжджів, наприклад з

Засспаготусев сегемівзіає або з Сапаїда ців. Бажано, щоб рибонуклеїнова кислота мала вміст азоту більше ніж 14.595 від ваги, кількість фосфору більше ніж 8.595 від ваги, більш бажано, щоб кількість азоту була більше ніж 14.795, а кількість фосфору більше 8.695о від ваги, ще більш бажано, щоб кількість азоту була більше 15.0905, а кількість фосфору більше 9.095 від ваги.

Більше того, даний винахід пропонує фармацевтичну композицію, для лікування та попередження запалення та пов'язаних з запаленням захворювань, що передбачає введення ссавцям дріжджової рибонуклеїнової кислоти в фармакологічно придатних наповнювачах, носіях та розчинах.

Проведено комплексне вивчення відомих нуклеїнових кислот, використовуючи різноманітні моделі іп міо та іп мімо. Відібрані моделі відповідали певному типу запального процесу, або звичайного або імунологічного походження. Вивчення впливу рибонуклеїнової кислоти (РНК), а саме дріжджової РНК, порівнювали до дії відомих протизапальніх ліків в широкому діапазоні протизапальної активності.

Резюме експериментальних моделей та результатів 1. Модель агрегації тромбоцитів іп Міго

Первинний скринінг препаратів екзогенних нуклеїнових кислот проводили іп міо на моделі агрегації тромбоцитів людини, індукованих арахідоновою кислотою. (Вогп І.М.А. Тпе аддгедайоп ої ріоса ріаїеївїв бу аїозгаге апа її5 гемегзаї, Мате, М.94, Р.327, 1962). Вивчали екзогенні ДНК і РНК прокаріотів та еукаріотів. За стандарт ми брали широко відомий протизапальний препарат аспірин.

Показано, що аспірин пригнічував агрегацію тромбоцитів, індукованих арахідоновою кислотою до певного рівню. Дезоксирибонуклеїнова кислота еритроцитів курчат ДНК-ЕК фірми "Неапа!" (Угорщина) пригнічувала агрегацію тромбоцитів в межах дії аспірину. В той же час, ДНК тимусу великої рогатої худоби (ДНК-Т) та транспортна РНК Ес.соїї (ТРНК) виробництва "бегуа" (США) пригнічували агрегацію індукованих тромбоцитів майже в два рази. Найвищий пригнічувальний ефект виявила сумарна РНК дріжджів, яка суттєво пригнічувала агрегацію тромбоцитів в широкому діапазоні концентрацій. РНК-Ф, забруднена білком, діє на третину слабше.

Пригнічення агрегації тромбоцитів дріжджовою РНК залежить від того, чи перебуває вона у вигляді кислоти або у вигляді натрієвої солі, від рівня її чистоти та наявності білку. Натрієва сіль дріжджової РНК-ПН в високій концентрації активна тільки на половину, а в низькій концентрації не діє.

Оскільки, модель агрегації тромбоцитів, індукованих арахідоновою кислотою, використовується для відбору протизапальних препаратів, можна вважати, що препарати нуклеїнових кислот, і особливо дріжджова

РНК має сильно виражені протизапальні властивості. 2. Модель кислотної резистентності мембран еритроцитів іп Міго

Виходячи з визнання, що головним проявом запального процесу є порушення мембрани клітини, ми застосували модель кислотної резистентності мембрани еритроцитів іп о мйго для скринінгу мембранопротекторних і таким чином протизапальних властивостей цих препаратів. Для вивчення імуностабілізуючої дії екзогенних нуклеїнових кислот вибрали еритроцити щурів. Вивчали реакцію мембран еритроцитів на пошкоджуючу дію нітрит аніону. За допомогою визначення кислотної резистентності еритроцитів кінетичним методом оцінювали мембрано-стабілізуючу дію екзогенних нуклеїнових кислот та пошкоджуючу дію екзогенного і ендогенного нітрит аніону (ТегзкКком І.А., НіцеїЇ2оп І.І., Спетісаї! (асід) егуїпгодгат тейїйоад, Віорпігіка, 2(2): 259-266; 1957). Суть методу полягає у визначенні динамки зміни кількості клітин, що гемолізують під дією слабкої кислоти за певний проміжок часу. Лізис еритроцитів в кислому середовищі включає три основних стадії: проникнення іонів водню (протонів, НУ) через плазматичну мембрану еритроцитів, протонування гемоглобіну та білку мембрани і, як наслідок останнього, осмотичне руйнування еритроцитів.

Використовуючи цей метод, ми оцінювали вплив екзогенних нуклеїнових кислот на кінетику проходження протону через плазматичну мембрану еритроцитів, що залежить від стану її нативності. Швидкість проникнення протону в цитозоль клітини в великій мірі залежить від стану окиснення як ліпідних (КеїЇода Е.МУ.,

Епаомісн 1І., Прозоте охідайоп апа егуїнгосуїе увів Бу епгутісайПу депегагей зирегохіде апа пудагодеп регохіде 4).

Віої. Спет. 10; 252(19): 6721-6728; 1977) так і білкових компонентів, особливо білку полоси 3 окиснення плазматичної мембрани та визначається як активністю (Н")-АТФф-аз так і різного типу обмінників (За У., Като 5., Таканазпі Т., биг2икі У., Меспапізєт ої їїеє гадіса!- іпдисей петогузів ої питап егуїпгосуїез: петоїувів Бу маїег-5оЇШбіє гаадіса! іпійаюг, Віоспетівїгу, 18; 34(28): 8940-8949; 1995; І кас С.І., Кариз А., Мапаа А. еї аї,

Ргоюп сопадисіапсе ої (Ше ріазта тетрбгапе: ргорегпіев, гедшайоп, апа псіопаї гоіє, Ат. 9. Рпузіої, 265(1 РІ 1):

С.3-0.14; 1993).

Кінетичним методом записували кислотні еритрограми. В дослідах іп мій, записували кислотні еритрограми в присутності нітриту натрію (пошкоджуючий чинник) та різних концентрацій екзогенних нуклеїнових кислот.

Використовуючи модель окисного руйнування еритроцитів нітрит аніоном, в дослідах іп міго показано стабілізуючу та мембрано-протекторну дію екзогенних нуклеїнових кислот.

На цій моделі кислотної резистентності мембрани еритроцитів вивчали набір тих же препаратів, що і на моделі агрегації тромбоцитів.

Показано, що препарати дріжджової РНК в широкому спектрі концентрацій володіють мембранопротекторними властивостями. Більш детальне вивчення показало, що мембранопротекторна дія дріжджової РНК залежить від форми її перебування (кислота чи сіль), її чистоти, наявності білку. Найбільш ефективнішою виявилася особливо очищена рибонуклеїнова кислота РНК-П, характер еритрограми якої в концентрації 10 та 17О0дкт був аналогічним нормі. Натрієва сіль дріжджової РНК-ПН виявилася менш ефективною, особливо в концентрації 1Одкт. Забруднення дріжджової РНК-Ф білком взагалі приводило до втрати мембраностабілізуючої дії. Інші препарати, тРНК, ДНК-Т, ДНК-ЕК в вивчених концентраціях приводили до дестабілізації мембрани еритроцитів, тому, незважаючи на їх деякі протизапальні властивості на інших моделях, їх не можна застосовувати як протизапальні препарати. 3. Еритроцита модель автоімунної реакції в щурів

Ми використовували модель окисного пошкодження плазматичних мембран еритроцитів для дослідження мембраностабілізуючої дії екзогенних нуклеїнових кислот. Окисне пошкодження білкових та ліпідних компонентів плазматичної мембрани еритроцитів мало місце в дослідах іп мімо в процесі розвитку автоїмунної реакції (адювантний артрит), за якої значно активувався біосинтез оксиду азоту, що є активним окислюючим агентом, особливо гемоглобіну еритроцитів (Еїсп ВА.Р., Її Т., Гетоп О.О. Меспапізт ої МО-іпдисей охідайоп ої туодіоріп апа петодіобіп. Віоспетівігу, 4; З35(22): 6976-6983; 1966; Ниої А.Е., Ктизгупа Н., Кгпизгупа Н еї аї.,

ЕРоптайоп ої пішіс охіде петодіобіп іп егуїпгосуїтев5 со-сийшгтей мій аїмеоіаг тасгорпадез їаКкеп їот ріеотусіп- ігеаїєй гаї5. Віоспет.-Віорпуз. Не5. Соттип., 15; 182(1); 151-158; 1992; Козака Н., Нагада М., УУаїапаре М. єї аІ. Зупегодівійс зітианцоп ої піс охіде петодіобріп ргодисійоп іп гаїє Бу гесотбріпапі іпіепеикіп 1 апа шШтог песговів Тасіог. Віоспет. Вуорпіз. Не5. Соттип. 30; 189(1): 392-398; 1992). Оксид азоту, так як і пероксид водню відіграють критичну роль в пошкодженні клітин, в тому числі клітин крові, в процесі розвитку автоіїмунної реакції. Протизапальні цитокіни (гама-інтерферон, ІЇ/-1) індукують експресію індуцибельної форми МО- синтетази (МОБ).

Досліджували зміни активності МО5 в крові щурів в динаміці розвитку аутоімунної реакції (ад'ювантного артриту), для того щоб оцінити імуномодулюючий ефект препарату а також отримати інформацію про можливі рівні одного з найбільш активних окисних гемолітиків - оксиду азоту ( у вигляді його стабільного метаболіту нітрит-аніону). Визначали активність ферменту МО-синтетази (МОБ), яка виробляє ендогенний нітрит аніон. Ці показники характеризують захисну дію екзогенних нуклеїнових кислот від руйнівного впливу нітрит аніону щодо мембрани еритроцитів. Особливий інтерес до змін стабільності еритроцитів в процесі розвитку автоїмунних реакцій з нашого боку викликаний великою кількістю даних щодо наявності імуномодуляторних властивостей у еритроцитів (Кагаїпік В.М., Егуїпгосуїев, ІПеїг гесеріогв5, апа іттипйу, Оврекні бомгетеппоу

Віоіодії., М.112, М.1, Р.Б52-61, 1992; РгоКорепко І.Н., Біріїмауа Г.Е., Егуїнгосуїе5 аз тоашіайогв5 ої іттипоіодіс геасіоп5, Оврекні РпНігіоіодіснезкіки Маик., М.23, М.4, Р.89-106, 1992), що дало можливість навіть використовувати поняття "еритроцитарна імунна система".

Розвиток аутоїмунного процесу супроводжувався значним зниженням кислотної резистентності еритроцитів в ранній період і, навпаки, значним перевищенням нормальної стабільності в завершальний період.

Дріжджова РНК підвищувала стабільність мембрани, нормалізуючи процес транспорту протонів, що обумовлюється станом білкових та ліпідних компонентів плазматичної мембрани еритроцитів в ранній період і підтримувала на стабільному рівні, близькому до рівня норми, в наступний період аутоімунної реакції.

Отже показано, що за розвитку аутоїмунного процесу активність МО5 в крові щурів змінюється. Доказано збільшення активності МОБ в крові щурів і на початковій і в кінцевій стадіях розвитку цього процесу.

Дріжджова РНК так зменшує активність МОБ, що в прикінцевій стадії процесу вона практично нормальна.

Разом з тим, розвиток аутоїмунного процесу супроводжується значним зниженням кислотної резистентності еритроцитів на ранній стадії і, навпаки, суттєвим надлишком щодо норми на завершальній стадії, в порівнянні зі стійкістю нормальних еритроцитів. Дріжджова РНК збільшувала стабільність мембран на початковій стадії процесу, нормалізуючи транспорт протонів, який залежить від стану білкових і ліпідних компонентів еритроцитарної плазматичної мембрани і підтримував на стабільному рівні, близькому до рівня норми, в наступний період розвитку аутоімунної реакції.

Приймаючи до уваги вищесказане, захисні властивості дріжджової РНК, як показано на моделі аутоїмунного процесу, доказують здатність її лікувати не тільки алергічні хвороби, а також інші хронічні запальні процеси, такі як артрит, атеросклероз, а також інші захворювання, які включають аутоімунні реакції. 4. Модель набряку у мишей, викликаного карагеніном

Для відбору препаратів нуклеїнових кислот з протизапальною дією, використовували відому модель запального набряку ніжки мишей, спричиненого підшкірним введенням карагеніну. Викликаний карагеніном набряк чутливий до дії препаратів, які зменшують капілярну проникливість.

На початку карагенінзалежного антизапального процесу важливу роль відіграє кінін, а на пізніх стадіях більш важливими є протеолітичні ферменти і простагландини. Карагенінова модель - це поступовий процес, що дає достатньо часу, для дослідження біохімічних механізмів протизапальної дії ліків. Тому ми використовували дану модель, для вивчення впливу дріжджової РНК на синтез тромбоксану та лейкотриєну.

Разом з тим, ми вивчали вплив дріжджової РНК на МО-синтетазну активність.

Вивчення протизапальної дії препаратів нуклеїнових кислот на карагеніновій моделі показало, що вони мають значну протизапальну активність. Однак, тільки дріжджова РНК в концентрації т1Омг на мишку дає 5095 пригнічення набряку. На мишах вивчали дріжджову РНК в концентраціях від 1 до 15мг на мишку. В концентраціях нижче 1їмг на мишку препарат дріжджової РНК не проявив видимої активності, натомість в концентрації більше 15мг, набряк зменшувався на 53-5595. Більше того, біохімічні тести показали стабілізуючий вплив дріжджової РНК на активність МО-синтетази, а також кількість тромбоксану та лейкотриєну, які змінюються протягом утворення набряку.

Аспірин, який вивчали в рекомендованій терапевтичній дозі 20мг/кг, навпаки, значно слабше впливав на збільшення набряку та не показав стабілізуючого впливу на рівень біохімічного метаболізму. 5. Модель гострої ішемії в щурів

Подальше вивчення дріжджової РНК виконали на моделі гострої ішемії-реперфузії міокарда в щурів. Дана модель базується на загальних фундаментальних механізмах в розвитку порушень різних серцевих захворювань, які включають руйнування структури та функції мембран в ендотеліоцитах, кардіоцитах та інших клітинах серця. Ці зміни приводять до деградації фосфоліпідів мембрани та утворення дуже ефективних біоактивних сполук, таких як лейкотриєни, або тромбоксани, які володіють судинозвужуючою, аритмогенною, хемоактивною та проагрегатною дією (Вапопат А.О., Ні! М.МУ/., МіпПег М., Ргерагайоп апа изе ої Прозот ав тоадеї ої ріоіодіса! тетрбгапев, Меїтоа іп Метрбгапе Віоіоду, Асад.Ргезв, М.1, М.М, Р.1-16,1974).

Як показали результати вивчення, дріжджова РНК, введена внутрішньовенно щурам в концентрації 40мг на щура, нормалізує функцію серця при гострому інфаркті Це було показано в чітко вираженій протиаритмічній дії препарату та значному зменшенні зони некрозу в ішемізованому міокарді серця. Ліки також повністю нормалізували МО-синтетазну активність в крові та пограничній зоні ішемізованого серця. Ін'єкція дріжджової РНК нормалізувала до звичайного рівня кількість арахідонової кислоти в крові та серці тварин при гострому інфаркті, а також повністю нормалізувала рівень ейкозаноїдів в крові щурів при ішемії. В тварин, яких лікували дріжджовою РНК, активність мієлопероксидази, маркерного ферменту нейтрофілів, що допомагає оцінити антиоксидантні властивості препарату, зменшувалася в два рази.

Вивчення активності дріжджової РНК на моделі ішемії-реперфузії дозволило визначити, що препарат має значну стабілізуючу активність на різних етапах запального процесу в ішемізованому серці, яка проявляється в тривалій анти-інфарктній дії і зменшенні розміру інфарктної зони в міокарді.

На основі вивчення активності дріжджової РНК в ішемізовано-перфузійному серці тварин, ми можемо зробити висновок, що дріжджова РНК має антиінфарктну дію, або протизапальною дією при інфаркті, завдяки стабілізації структури та функції мембран в ендотеліоцитах, кардіоцитах та інших клітинах серця. 6. Вплив дріжджової РНК на показники крові

Вивчали зразки крові, відібрані у груп пацієнтів перед та після лікування препаратом дріжджової РНК, визначаючи кількість лейкоцитів (М/ВС), еритроцитів ІВВС), та тромбоцитів |РІ Т) в 1 мікролітрі крові, кількість гемоглобіну (НОВІ) в г/дл, нейтрофілів (МТР) та гематокрит (НСТІ| у відсотках. Препарат дріжджової РНК давали або в вигляді капсул, в концентрації 250мг дріжджової РНК на капсулу, або в супозитаріях, в концентрації 1г дріжджової РНК на супозитарій.

Для дослідження впливу дріжджової РНК відбирали групи відносно здорових пацієнтів, спортсменів, хворих раком, та інфікованих ВІЛ-пацієнтів. Результати вивчення показали, що лікування дріжджовою РНК приводило до стабілізації"? або покращення показників крові. Зокрема, лікування хворих раком та ВІЛ- інфікованих пацієнтів препаратом дріжджової РНК приводило до стабільної нормалізації цитопенії.

Експериментальні методи та результати досліджень

Приклад 1. Метод виділення дріжджової РНК

Приклад 1.1. Виділення РНК

З бЗасспаготусез сегемізіає була отримана РНК-Д, а з Сапаїда шйі5 виділили РНК-П, РНК-ПН, та РНК-Ф.

Екстракцію дріжджової РНК проводили з допомогою 10-1295 розчину хлористого натрію при температурі 100-

11070. РНК відділяли від дріжджових залишків, охолоджували до 0"С та підкислювали соляною кислотою до рН 1-2. Після випадання в осад, РНК промивали етиловим спиртом, висушували та розчиняли в воді.

Гідроокисом натрію розчин доводили до рН 8.0-8.2. До розчину додавали панкреатин та витримували біля 1 години при температурі 37-40"С. Фермент інактивували кип'ятінням, після чого розчин фільтрували. РНК осаджували охолодженим етиловим спиртом, підкисленим соляною кислотою до рН 1-2 та висушували. Таким чином була отримана РНК-Ф. Далі осад РНК фільтрували, промивали етиловим спиртом та розчиняли в воді, додаючи гідроокис натрію до рН 6.2-6.5. РНК-ПН осаджували етиловим спиртом, осад фільтрували та сушили.

РНК-П отримували з РНК-Ф шляхом додаткової очистки від білків з допомогою повторної інкубації з панкреатином при 37-40"С. Потім фермент інактивували кип'ятінням протягом 1Охв. Розчин РНК-П фільтрували та осаджували підкисленим до рН 1-2 спиртом. Осад РНК-П фільтрували, промивали етиловим спиртом та сушили. Кінцевий продукт мав жовто-сірий кольор.

Таблиця 1

Хімічний аналіз препаратів дріжджової РНК бетеною ос | ве | вг | вок в У

Біуретова

Як показано в таблиці 1, аналізована РНК (РНК-П та РНК-Д) мала наступні властивості: М 2» 14.795,

Р(тотальний) 2» 8.695, білок (біуретова реакція) - негативно, ДНК (колометрично) - 2.095, цукор (хроматографічно) - негативно, полісахариди (біологічне визначення) - негативно.

Приклад 1.2. Відсутність токсичності

Ми встановили що РНК-П та РНК-Д є нетоксичними. Одинарне або багаторазове введення дріжджової

РНК внутрішньочеревно в біоактивних концентраціях (від 250 до 500мг на їкг ваги тіла) не приводить до суттєвих змін кількості периферійних лімфоцитів в мишей. Суттєві зміни цього показника свідчать про наявність ендотоксинів.

Аналогічні результати були отримані при внутрішньовенному введенні нуклеїнових кислот. Ми визначали зміни кількості периферійних лейкоцитів в кроликів 1-3 години після ін'єкції всередину вени розчину 100мг дріжджових РНК-П, або РНК-Д. В якості контролю нетоксичності використовували внутрішньовенну ін'єкцію 0.859565 розчину Масі. Показано, що аналогічно до стандарту, ін'єкція дріжджових РНК-П, або РНК-Д через три години після введення не викликала зміни в кількості лейкоцитів. В тварин, які отримали 0,8595- розчин Масі., кількість лейкоцитів відповідала 13000-980, тоді як тварини, які отримали РНК-П, або РНК-Д, показали відповідно 12700--850 та 12900-980 лейкоцитів, що є нормою. Коли кролі отримали ін'єкцію 1Омг полісахаридів протея, кількість лейкоцитів через одну годину зменшувалася з 13050--1100 до 2900-4210, та залишалася на цьому рівні протягом З годин. Отримані результати свідчать про нетоксичність дріжджової РНК. Більше того, при введенні кролям внутрішньовенно 100мг дріжджової РНК-П, або РНК-Д на кг ваги тіла, в таких тварин не визначався гострофазний С-реактивний білок, який є свідченням ендотоксичної дії.

Зокрема, дріжджова РНК є непірогенною сполукою, як це було показано на кролях. В групі кролів протягом двох днів, 4 рази на день з двох годинним інтервалом, вивчали температуру тіла. На третій день кролям ввели ін'єкцією 0.8595-розчин масі, і продовжували визначати температуру тіла 1, 2 та З години після ін'єкції. На шостий день кролі були розділені на З групи, дві з яких отримали внутрішньовенно 100мг РНК-П та РНК-Д, відповідно. Знову в тварин визначали температуру тіла. Контрольні тварини показали температурні коливання в межах від 0,1 до 0,4"С. Піддослідні тварини, які отримували препарати РНК мали зміни температури в тих же межах, що і контрольні: від 0.1 до 0.47С. Ці результати підтверджують непірогенність дріжджової РНК.

Приклад 2. Вивчення протизапальної дії препаратів нуклеїнових кислот на моделі агрегації тромбоцитів іп

Міо

Протизапальну дію препаратів нуклеїнових кислот вивчали на моделі агрегації тромбоцитів іп мо за методом Вогп (Вогп Г.М.А. Те аддгедайоп ої ріоой ріасеІеї5 ру арпозрнаге апа їв гемегзаї, Майшге, М.94,

Р.327,1962). Венозну кров людей збирали в селіконові пробірки фірми (Весіюп Оісквоп), які мали 3,895 розчин цитрату натрію. Щоб отримати плазму багату тромбоцитами, цитратну кров центрифугували при 1500об/хв протягом 7хв. Безтромбоцитну плазму отримували шляхом центрифугування протягом 15хв при 3000об/хв відібраних 2,О0мл з середніх шарів плазми. В тромбоцитарній плазмі підраховували кількість тромбоцитів, потім вони розводилися безтромбоцитарною плазмою до кінцевої концентрації 200,0-300,0х1 09/л.

Агрегацію тромбоцитів проводили з допомогою агрегометра фірми "Тготійе" (Польща). Для індукції агрегації використовували розчин арахідонової кислоти фірми ІСМ (США), яку розчиняли в буфері Міхаеліса з розрахунку мг/мл. В агрегометр поміщали дві пробірки, одну з 0,2мл тромбоцитарної плазми та другу з 0,2мл безтромбоцитарної плазми та 0,1мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Після включення приладу в пробірку з тромбоцитарною плазмою додавали 0,їмл арахідонової кислоти. Потім, протягом 5хв. реєстрували світлопропускаючу здатність тромбоцитарної плазми, що віповідало ступеню агрегації тромбоцитів.

В дослідних варіантах, коли вивчали дію препаратів нуклеїнових кислот на агрегацію тромбоцитів, перед початком вимірювання розчин тромбоцитарної сироватки піддавали попередній інкубації 5хв при 37"С з бмл розчину відповідної концентрації препарату. В паралельну пробірку з безтромбоцитарною плазмою відповідно додавали 0,2мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Після закінчення інкубації включали прилад і в пробірку з тромбоцитарною плазмою та препаратом додавали 0,1мл арахідонової кислоти і через 5 хвилин закінчували вимірювання, визначаючи кінцеву ступінь агрегації тромбоцитів.

Параметром агрегації було вибрано індекс агрегації клітин ІА, який дорівнював:

ІА - в-ва, 10095 1

О - оптична густина збагаченої тромбоцитами плазми з арахідоновою кислотою як індуктором агрегації тромбоцитів о - оптична густина проінкубованої з препаратом нуклеїнової кислоти, збагаченої тромбоцитами плазми з арахідоновою кислотою як індуктором агрегації тромбоцитів

Статистичну обробку результатів проводили, використовуючи критерій Стьюдента та програмне забезпечення, описане в прикладі 4.1.

Досліджували наступні препарати нуклеїнових кислот: ДНК-Т, ДНК- ЕК, тРНК, та сумарну РНК-Д дріжджів в кінцевій концентрації 1х10295, За стандарт протизапального препарату використовували аспірин в концентрації 0,0бмг на пробірку із збагаченою тромбоцитами плазмою.

Результати дослідження представлені в таблиці 2.

Таблиця 2

Вплив нуклеїнових кислот та аспірину на агрегацію тромбоцитів, індуковану арахідоновою кислотою 0 ЇРНКДУЦАспіринЇ ДНЕТ |ДНК-ЕК| тРНК

М о | 59.73 | 38.66 | 54.45 | 36.93| 52.23 777 |Рео02| Р«02 | РООІ | рР»О5

Результати дослідів показали, що препарати нуклеїнових кислот, в концентрації 1х10295 пригнічують агрегацію тромбоцитів, індукованих арахідоновою кислотою. Показано, що дріжджова РНК-Д в концентрації 1х10-295 майже в два рази сильніше пригнічує агрегацію індукованих тромбоцитів ніж аспірин (38,695), відповідно дріжджова РНК 59,795, а транспортна РНК БЕ.соїї 52,2395. Препарат ДНК-ЕК еритроцитів курчат (36,9390) діяв на рівні аспірину, а препарат ДНК-Т тимусу великої рогатої худоби пригнічував агрегацію тромбоцитів на 54,4595, що майже на рівні дріжджової РНК. Оскільки в препаратах ДНК завжди є великий процент РНК, можна припустити, що виявлений пригнічувальний ефект ДНК є за рахунок наявної в ній РНК.

Крім того, вивчення впливу різних концентрацій дріжджової РНК на агрегацію індукованих тромбоцитів, представлене в таблиці 3, показало, що вона діє в широкому діапазоні концентрацій від 0.195 до 1х10 795, відповідно пригнічуючи агрегацію від 78,595 до 14,295.

Таблиця З

Залежний від концентрації вплив дріжджової

РНК-Д на агрегацію тромбоцитів, індуковану арахідоновою кислотою

М |78.58| 53.08 | 28.88 | 43.35 | 14.23

Р«О0о1|Р«О001| рРО.Ої | Р»О.ОО1

Далі в таблиці 4 показано, що ефект пригнічення агрегації залежить від чистоти препарату РНК ії натрієвої солі.

Таблиця 4

Вплив дріжджової РНК-П, -ПН та Ф на агрегацію тромбоцитів, індуковану арахідоновою кислотою

М | 8409 | 4596 | 5790 77717711 | РОТ | Р«002 7 Мм' | 81 | 5544 | 6090 17711111 Р«ОгЄ | Роз мМ | 2976 | 372 | 18.26 77771711 РсООЮМ | Р«ол

В таблиці 4 показано, що РНК-Ф з домішками білку і меньшим вмістом азоту та фосфору діяла значно слабіше в діапазоні концентрацій від 1х10795 до 1х107395, Наприклад, в найвищій концентрації препарат РНК-Ф пригнічував агрегацію тромбоцитів на 57905, а в найнижчій концентрації на 22,795. В той же час добре очищена

РНК-П пригнічувала агрегацію тормбоцитів на третину сильніше, відповідно на 8495 та 29,7956. Але найбільш радикально антиагрегантні властивості РНК втрачає при її переведенні в натрієву сіль. Цей препарат РНК-ФН в найвищій концентрації діяв в два рази слабше (44,495), а в найнижчій концентрації взагалі не володів антиагрегантними властивостями.

Отже на моделі агрегації тромбоцитів, індукованих арахідоновою кислотою показано, що препарати РНКі особливо очищені РНК дріжджів володіють добре вираженими антиагрегантними властивостями в широкому спектрі концентрацій, що свідчить про їх антизапальну дію.

Приклад 3. Протизапальна дія нуклеїнових кислот, вивчена на моделі стабілізації мембран еритроцитів іп мМИгО

Мембраностабілізуючу та антирадикальну дію препаратів нуклеїнових кислот оцінювали на еритроцитах щурів в дослідах іп міо. Ініціювали пошкодження плазматичної мембрани еритроцитів нітрит-аніоном -- стабільним метаболітом оксиду азоту, що викликає окисне пошкодження білкових (особливо, гемоглобіну) та ліпідних компонентів мембран.

З метою оцінки ефективності мембраностабілізуючої від пошкодження вільними радикалами дії препаратів нуклеїнових кислот використовували визначення кислотної резистентності відмитих від плазми еритроцитів крові нормальних щурю. Еритроцити тричі відмивали холодним (4"С) розчином 0,15М Масі і видаляли шар лейкоцитів та тромбоцитів. Кислотний лізис відмитих еритроцитів в суспензії (1Омкл) індукували нітритом натрію в постійній концентрації (250нг на мл), для ініціації окисного пошкодження еритроцитів. Суспензія складалася з розведених до певної густини еритроцитів (0,7х10Є2 клітин на 1Тмл ізоосмотичного середовища), з 0,14М масі ї 0,01М цитратно-фосфатного буферу рн-2,5 та з різних концентрацій нуклеїнових кислот (10 або 1ООнг).

Лізис еритроцитів ініціювали внесенням імл 0,004М НС! і записували зміну екстинції при 750пМ.

Обрахунки робили як показано в прикладі 6.3. Показано, що дріжджова РНК-Д в дозі 10 і 100нг підвищувала значення сумарної стійкості еритроцитів із 288 одиниць (контрольне значення в присутності МаМмоО2 без препарату) до величин 449 (концентрація дріжджової РНК 1Т0иг) та 437 одиниць (концентрація дріжджової РНК 100иг), що було близьким до значення в нормі (475 одиниць). РНК-ПН підвищувала сумарну стійкість до значення 328 одиниць у дозі 1Одг та до 415 одиниць в дозі 100иг. РНК-П підвищувала сумарну стійкість до значення 315 одиниць у дозі 1Оцг та до 462 одиниці в дозі 100нг (максимально наближена до нормальних значень величина цього параметру). Препарат РНК-Ф підвищував сумарну стійкість до значення 338 одиниць у дозі 10 г і, навпаки, дещо знижував (до значення 271 одиниць) в дозі 100дг.

Препарат ДНК-Т підвищував сумарну стійкість до значення 338 одиниць у дозі 1Одг та до 654 одиниць в дозі 5биг (що більш ніж в 2 рази вище контрольних значень і навіть вище рівня норми (без пошкодження

МамоОг). Однак, в дозі 100дг ефект його був зворотнім -- мембранодестабілізуючим, про що свідчить зниження сумарної стійкості до 158 одиниць, що майже вдвічи нижче рівня контролю.

Препарат ДНК-ЕК в дозі 100днг не змінював кислотну резистентність еритроцитів в нашій моделі окисного пошкодження. Тоді як в дозі їОнг він підвищував її до значення 408 одиниць, що лише незначно нижче виявленої протекторної дії для РНК-Д (449 одиниць для дози 10иг).

Таким чином, екзогенна ДНК, незалежно від походження, має значну антистабілізуючу дію на клітинну мембрану. Оскільки вона руйнує клітинну мембрану, вона не може використовуватися як ліки або як харчова добавка.

Препарат т-РНК в обох досліджених дозах (10йг до 279 одиниць та 100дг до 296 одиниць) не міняв кислотну резистентність еритроцитів.

Проведені дослідження показали, що дріжджова РНК, в залежності від форми, походження та чистоти, в дослідах іп міо, показала мембраностабілізуючі, та антирадикальні властивості. Найбільш ефективним препаратом виявилася добре очищена РНК-Ф, протизапальні властивості якої було вивчено більш детально.

Приклад 4. Вивчення протизапальної дії нуклеїнових кислот на моделі локального запального процесу, викликаного карагеніном (І РБ)

Приклад 4.1. Вплив дріжджової РНК на набряк в моделі локального запалення, викликаного карагеніном (ІГРБ) іп Мімо

Для вивчення протизапальної дії препаратів використовували модель місцевого запалення у мишей.

Запалення у мишей лінії ВАЇ В моделювали з допомогою класичного флогогенного агенту - карагеніну. За ЗОхв до ін'єкції карагеніну мишам внутрішньочеревно вводили препарат в 2мл фізіологічного розчину (РбБ).

Карагенін (І РБ5) виробництва фірми 5егма Евєїп Віоспетіса (Німеччина ) готували в вигляді 195 розчину в Р5.

Отриманий в'язкий розчин вводили мишам субплантарно в задню ліву лапку, в об'ємі 40мкл. Права лапка (інтактна) служила контролем. Через 4 години після введення карагеніну мишей забивали шляхом декапітації та відрізали обидві задні лапки на одному рівні, дещо вище гомілкоступневого суглобу. Після цього їх кожну окремо зважували з точністю до 1мг. Отримані результати були опрацьовані на комп'ютері з допомогою статистичного аналізу в програмі МикіРас 2.2. 5БР5ЗБ5 8/0

Протизапальну дію препарату розраховували за формулою:

Процент пригнічення запалення - ото «10090

Кк

Мк . ' . - середнє збільшення об'єму (маси) набряку лапки в контролі.

Мо. середнє збільшення об'єму (маси) набряку лапки мишей, яких лікували.

В першому досліді тварини розділили на вісім груп. Перша група складалася з контрольних тварин, яким внутрішньочеревно вводили по 2мл фізіологічного розчину, а в ліву лапку ін'єкцією вводили також 40мкл фізіологічного розчину. Ця група представляла по суті інтактних мишей, на яких визначали вплив самої травми (ін'єкція без флогогенного агенту) на запальний процес в лівій лапці. Друга група мишей - це контроль з карагеніном, яким внутрішньочеревно по 2мл вводили фізіологічний розчин, а в ліву лапку - карагенін. Третя група мишей отримувала внутрішньочеревно по 0,4мг аспірину в 2мл фізіологічного розчину на тварину, а в ліву лапку - карагенін. Четверта, п'ята та шоста групи мишей отримували внутрішньочеревно розчинену в фізіологічному розчині дріжджову РНК в концентрації по 5,10, та 15мг в 2мл фізіологічного розчину на тварину.

Карагенін вводили в ліву лапку для провокування набряку. Сьома та восьма групи мишей лікувалися відповідно ДНК-Т та ДНК-ЕК, які вводили шляхом ін'єкції в концентрації по ї5мг на мишку, як це описано нижче для груп, лікованих РНК.

Праві лапки мишей були інтактні. Обидві праві та ліві лапки були відділені від тіла і потім в кожній групі мишей визначали їх масу. Результати дослідів по протизапальній дії нуклеїнових кислот представлені в таблиці 5.

Таблиця 5

Вплив нуклеїнових кислот на локальне запалення лапок мишей

Контр., 0 ІРНК-ДІ| РНК-Д | РНК-Д |ДНК-Т | ТНК.

Контр.яРВ Гу ра | епірин! вмг/м | ІОмг/м | 15мг/м |15мг/м і вм ния се ее я ат 2.43 2.8 | 2.05 | 2.27 | 317 | 2.59

Репригнічен)| |18.0395І36.7495|47.1795|53.1395 |рб.5895133.2795

І 7771 | 77 Р«Оо0ЧРОООТЧРХОООЧЦРСОООЦРО.ООЦРО.ООТ

Як показано в таблиці 5, аспірин у введених концентраціях зменшує розвиток набряку на лапках мишей на 18,0295. Ці дані узгоджуються з результатами отриманими в інших роботах на даній моделі і свідчать про відповідність даної моделі запального процесу. Концентрації аспірину також відповідають дозі 20мг/кг, яка тепер рекомендується для клінічного використання. Крім того, дана доза має дещо негативні наслідки при тривалому використанні в різних формах запальних процесів.

Крім того, препарат дріжджової РНК-Д виявив значну протизапальну активність, яка має концентраційну залежність. В концентрації 5,10, та 15мг на мишку, препарат пригнічує утворення набряку відповідно на 36,7495, 47,1790 та 53,1395. Препарат ДНК-Т та ДНК-ЕК також виявив протизапальну активність хоча в досить високих концентраціях (15мг на мишку), проте показники протизапальної дії були в два рази нижчими (відповідно 26,5895 та 33,27905)

На основі отриманих результатів, ми можемо зробити висновок, що нуклеїнові кислоти мають досить виражені протизапальні властивості порівняно з аспірином. Однак дріжджова РНК виявила найбільш значну протизапальну активність.

Приклад 4.2. Вплив дріжджової РНК на біохімічні показники на моделі локального запалення, викликаного карагеніном (ІГР) іп Міго Протизапальну дію дріжджової РНК порівнювали з дією аспірину в процесі розвитку запальної реакції мишей (на 0, 30, 60, 320хв.) після ін'єкції ГР5. Ми визначали вплив дріжджової РНК на активність ферменту МО-синтетази (МОБ) в плазмі крові та еритроцитах, а також на кількість в плазмі крові арахідонової кислоти та продуктів її оксидного метаболізму, які утворюються внаслідок ліпоксигеназного (лейкотриєн СА (І ТСа)) та циклогеназного (тромбоксанвВз» (ТхВг)) шляхів.

Приклад 4.2.1. Дія дріжджової РНК на активність МО-синтетази

Активність ферменту МО-синтетази в плазмі крові та еритроцитах визначали колориметричним методом по продукту реакції -- нітрит-аніону. (Мап /., Мапаїміег ВА.МУ., Зийгедіпі А.Р., Оаппег В.Г., Нитап роїуутогрпописієаг ІеиКосуїсев Іаск дегесіаріє піїіс охіде зупіпеїазе асіїмйу. дУ.Іттипої, 15; 153(43: 1825-1834; 1994). Інкубаційна суміш (мл) складалася з 5Х0ММ НЕРЕЗ (рн-7 4), 1,25тМ Сасі», мМ МАОРН, 80мкМ ФАД, 20мкМ тетрагідробіоптерину, 1Змкг/мл кальмодулину, мМ І-аргінину, бОмМ ІІ-валіну, 10бод/мл супероксиддисмутази. НЕРЕ5 є М(2 гідроксиетил)-1-піперазинетансульфонова кислота від бідта Спетіса! Со. (О5А), МАОРН є бета-никотинамід аденін динуклеотид фосфат в відновленій формі від бБідта Спетіса! Со. (О5А). Реакцію запускали додаючи 0,їмл проби, що містила біля 500мкг загального білку, який попередньо визначали по Бредфорду. Інкубацію проводили при 37"С протягом бОхв. Реакцію зупиняли додаванням 0,2 мл 2Н НеСІОх. Суміш центрифугували при 100009 протягом 1Охв і в надосадковій рідині визначали вміст нітрит- аніону (стабільного метаболіту оксиду азоту).

Нітрит-аніон визначали за допомогою реактиву Гріса в колориметричній реакції, що описана в (Стгееп І..С.,

МУаадпег О.А., Сіодомуекі у. еї аї!., Апаїузів ої пікгайе, пішйе апа (15М)| піїгасе іп Бріоіодіса! Яцідв, Апаї Віоспет., 126(1): 131-138; 1982). Реактив Гріса готували, змішуючи рівні частини 0,195 водного розчину нафтилетилендиамінгідрохлориду з 195 розчином сульфаніламіну в 595 НзРО.4 безпосередньо перед визначенням. Визначення проводили в безбілкових аліквотах проб, добавляючи реактив Гріса в співвідношенні 1:11. Визначали величину екстинції при 543нм через 5хв після змішування. Кількість МО» визначали за калібровочною кривою, побудованою для Мамо». Результати визначення представлені нижче в таблиці 6.

Таблиця 6

Вплив дріжджової РНК та аспірину на активність МО-синтетази (МОБ) в плазмі крові мишей після ін'єкції карагеніну (І РО) (в пікомолях через 1хв на 1мг білку; Ма-т; п-5)

Пре зов Го Ге | ою | во | оон злою -т| 2.24 |21.34| 9.25 | 22.79 | 7.73 | 0.96 | 13.26 | 4.50

РІЇ Г«00011х0.001| «0.01 Ї50.05І|50.01|0.001| «0.01

Рг! 77017717 х001)х001| 505 | 50.05

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед І РБ5 ін'єкцією)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

З таблиці 6 видно, що після введення ІРО без попереднього введення дріжджової РНК (контроль) спостерігали різке (більше ніж в 10 разів) зростання активності МОЗ в плазмі крові за ЗОхв. Після чого відбувалося зниження активності ферменту з наступним незначним підвищенням (але на рівні, значно вищому від нормального рівня) його активності.

Попереднє їн єкційне введення мишам дріжджової РНК суттєво зменшувало підвищення активності МО5 в плазмі крові в ранній період (30 та бОхв) розвитку запальної реакції. Цей протекторний ефект дріжджової РНК уже не спостерігався на 320хв розвитку запальної реакції, в той час як введення аспірину пригнічувало активність МО5 саме в цей період.

Таким чином, дріжджова РНК чинить виражену інгібіторну дію на активацію окисного шляху метаболізму І1- аргініну при введенні І Р5, що виражається в інгібуванні активності МО5 в плазмі крові.

Оскільки існують різні ізоформи МОБ, як конститутивні, так і індуцибельні, в різних ядерних клітинах плазми крові -- нейтрофілах, тромбоцитах, лімфоцитах, макрофагах (НІіббз ..В., Таіпіог В.ВА., Мамгіп 27., Васнпіїп

Е.М., Мініс охіде: а суюіохіс асіїмаїєд тасгорнаде еМесіог тоіІесціе. Віоспет. Віорнпів. Не5. Соттіт. 30; 157(1); 87-94; 1988; ЗаікКомузкі С.А., Недшайоп ої іпаисіріе піпіс охій теззепдег АМА-ехргевзвіоп апа пініс охіа ргодисіоп

Бу Іророїузасспагіде іп мімо: Ше гоїе ої тасторпаде, епдодепоиз ОЕМ-датта апа ТМ гесеріог-1-теадіа(еа зідпаїїпд. 9У.Ітіттої. 15; 158(2): 905-912; 1997) можна припустити, що в ранній період після введення І РБ5 (30- бохв) має місце активація конститутивних ізоформ (нейрональної чи ендотеліальної МОБ), а в пізніший період (320хв), можливо, активується також і індуцибельна ізоформа МОБ (МОБ) макрофагів крові.

Дальше в таблиці 7 показана динаміка зміни активності МО5 в еритроцитах крові мишей після введення

І РБ5. У контрольних тварин спостерігали незначне підвищення активності ферменту на 30-й хв, слід за яким спостерігали більш значне (майже в 2 рази).

Таблиця 7

Вплив дріжджової РНК та аспірину на активність МО5 в еритроцитах мишей після ін'єкції карагеніну (в пікомолях за їхв на мг білку; М-т; п-5) 7 о еев|е рю юю | вою |ов| зов --т | 1.105 |0.999Ц0.3831| 0.515 | 1.109Щ| 1.924 | 0.242| 0.595

РІЇ (5005501) 501 |«0.001Ї «0.05|0.05Ю| 505

ІР2| | | | «001 «001|50.05І| «02

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед ін'єкцією карагеніну)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Така ж, але значно більш виражена динаміка зміни активності МО5 спостерігалась в еритроцитах мишей, яким попередньо вводили дріжджову РНК. Так, на 30 і 60-й хвилині спостерігали підвищення активності МО5 (відповідно більш ніж в З і 2 рази). На 320Охв дії І Р5 спостерігалось достовірне (більш ніж у З рази) зниження активності МО5 в еритроцитах.

Деякі автори (Спеп Г.У., Менйіа .ЇГ., Емідепсе юг пе ргезепсе ої І -агдіпте-пініс охіде раїпмау іп питап гей ріоса сеїІв: геіемапсе іп (пе еНесів ої геа ріоса сеї оп ріагеівд Тпсйоп, 9. Сагаіомазс. Рнаптасої. 32(1): 57-61; 1998) відзначають, що в еритроцитах присутня конститутивна, Са-залежна ізоформа МО5. Виходячи з цього, можливо підвищення активності еритроцитарної МО5 в ранній період розвитку запальної реакції, викликаної введенням І Р5, обумовлено підвищенням внутрішньоклітинного кальцію в червоних кров'яних клітинах.

Приклад 4.2.2. Вплив дріжджової РНК на окисний метаболізм арахідонової кислоти

Вміст вільної арахідонової кислоти визначали методом тонкошарової хроматографії як описано в

Твипатоїйо еї аї. (Твипатоїю К., Тодо 5., ІтазпикКи 5. Зерагайоп ої ргозіадіапаіпе5 апа (Шготрохапе ру бймо- аітепвіопа! (іп-Іауег спготайюдгарну. уУ.Спготайюад. 3; 417(2); 414-419; 1987. Вміст стабільного метаболіту тромбоксану А2-ТХВ2 визначали в пробах за допомогою радіоїмунного методу з застосуванням добірки реактивів фірми "Атегзпат" -- ТхВ2аЇНІ ВІА Кії (Атегейпат Іпіегпайопаї РІ С (Епдіапа)) (МеСапп 0.5., ТокагеКу

У., Зоїкіп В.Р., Вадіоїттипо аззау ог ріазта Іпготрохапе В2. Оіп.Спет., 27(8): 1417-1420, 1981). Вміст І! ТС4 визначали в пробах за допомогою радіоіїмунного методу з застосуванням добірки реактивів фірми "и Ропі" -- та ГНІ ВІА Кії (би Ропі ЦП. Непогавніге, (ОК)) (І еміпе Г.., Могдап В.А., І емів В.А. вї аї., Вадіоїттипоавзвзау ої

Ше Іеєикоїпієпез ої зіож геасіїміу зиреїапсе ої апарнуїахів. Ргос. Май). Асад. 5сі. ОБА. 78(12): 7692-7696; 1981).

В таблиці 8 показано динаміку зміни вмісту вільної арахідонової кислоти в плазмі крові мишей після введення ін'єкції І РБ.

Таблиця 8

Вплив дріжджової РНК та аспірину на вміст вільної арахідонової кислоти в плазмі крові мишей після ін'єкції карагеніну (в наномолях на 1мг білку; Мет; п-5)

Терврою вою | лов сою оо зо яті 026 |0231037| олі | олз|олв| ого | оз

ІРИЯЇ | «011501 «0.05 |50.05150.02| 5041 | 50

ІР2|Ї | | | |х001Ї«001|002| «001

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед ін'єкцією карагеніну)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Як показано в таблиці 8 в групі контрольних тварин рівні вільної арахідонової кислоти (АА) зростали лише на 320 хвилині після введення І Р5. Дріжджова РНК достовірно знижувала вміст АА в плазмі на бОхв дії І РБ5.

Зменшення на ЗОхв було недостовірним. На 320Охв дії І Р5 дріжджова РНК достовірно зменшувала вміст АА в плазмі крові відносно контролю.

Як відомо, вільна арахідонова кислота утворюється при гідролізі фосфоліпідів мембран фосфоліпазою Аг, що активується при підвищенні рівнів вільного іонізованого кальцію (Гевіїє С.б., Спаппоп ..У., Апіопіс рпозрпоїїрій5 віїтиціаге ап агаспіпоїІ-пуагоїугіпіпд рпозрпоїїразе А2 йїот тасгорпаде апа гедисе Ше саїсійт гедцпігеетепі ог асіїмпу. Віоспіт. Віорпуз. Асіа. 6; 1045(3), 261-270; 1990) Крім того, можливі і інші шляхи звільнення вільної АА , наприклад, при гідролізі ефірів холестеролу холестеролестеразою (Мозсаї 9., Могепо

ЕР. Неїтего С..еї аї., Агаспідопіс асіа геІєавзіпу зузіє!твзв іп рід аопа епаоїпеїїа! сеї, Воспет.Віорпуз Вез.Соттіт. 30; 139(3): 1098-1103; 1986). Для запального процесу більш відомий перший шлях утворення вільної арахідонової кислоти і, таким чином, отримані дані свідчать про можливе інгібування дріжджовою РНК активності фосфоліпази в плазмі крові.

Далі, в таблиці 9 показано вплив дріжджової РНК на вміст тромбоксану В», стабільного метаболіту тромбоксану А», який утворюється при окисному циклооксигеназному шляху метаболізму арахідонової кислоти.

Таблиця 9

Вплив дріжджової РНК та аспірину на вміст тромбоксану в плазмі крові мишей після ін'єкції карагеніну (в пікомолях на 1мг білку; Ма-т; п-5) о фОхв(нормар| ЗОхв | бохв | З2бхв | ЗОхв | бохв, | 320хв. | З320хв -т 34.210 66.600 123.80 11.150 23.550 67.280 32.270 15.880

РІЇ -/ | «01 | «02 | 0001 | «0001 | 0001 | «02 | 505

Ра. Ї 71777777 17717171717111117 5050 | 505 | 0001 | 0001

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед ін'єкцією карагеніну)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Як показано в таблиці 9 після введення І Р5 спостерігали значне зростання пулів ТХВ» в плазмі мишей на 30-й і, особливо, на 60-й хвилині. Дріжджова РНК подібно до аспірину, відомого інгібітора циклооксигеназного шляху метаболізму арахідонової кислоти (циклооксигенази і тромбоксансинтетази), інтенсифікувала це зниження рівню ТХВ» після його значного підвищення в ранній період ініціації запального процесу.

Далі в таблиці. 5 показано динаміку зміни вмісту одного з метаболітів ліпоксигеназного шляху окиснення

АА - пептидолейкотриєну СА в плазмі мишей після введення І Р5.

Таблиця 10

Вплив дріжджової РНК та аспірину на вміст лейкотриєну С4 в плазмі крові мишей після ін'єкції карагеніну (в пікомолях на 1мг білку; Ма-т; п-5)

Охв(норма) | Збхв | бохв | 3З2б0хв | ЗО0хв | бохв | З2бхв. | 320хв0Г/ м 7160 1 156.64 | 266.33, | 226.78 | 9218 | 227.00 | 12935 | 93.99 Ж юК нЖ

РІ ЇЇ 77777711 «0001 | «001 | «0001 | «05 | «001 | «05 | «1

Ра ЇЇ 77777717 «002 | «05 | «001 | «0001

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед ін'єкцією карагеніну)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Як показано в таблиці 10, у контрольних тварин спостерігали зростання вмісту І ТС. в інтервалі 30-6бОхв з незначним зниженням проти максимального рівня на 320 хвилині.

У тварин, що отримували дріжджову РНК, рівні І ТС були нижчі контрольних на 30 і 320Охв дії І Р5, Аспірин чинив аналогічну інгібуючу дію на 320Охв дії І Р5, яка була більш значною, ніж у випадку дріжджової РНК.

Таким чином, отримані дані вказують на те, що дріжджова РНК не лише інгібує генерацію вільної арахідонової кислоти після введення І Р5, але також її окиснення по обох альтернативних шляхах -- як по ліпоксигеназному, так і циклооксигеназному.

Приклад 5. Протизапальна дія дріжджової РНК на моделі ішемії-реперфузії у щурів

Приклад 5.1. Кардіопротекторна дія дріжджової РНК

Дослідження проводили на 13 білих щурах масою 200-250г під уретановим наркозом 1,25г/кг внутрішньочеревинно (Кодап А.Н., Модеїйпуд Ше туосагаїа! іптагсіоп, М., 1979). Щурам накладалась трахеостома в котру вводили інкубаційну трубку. Штучну вентиляцію легенів проводили з допомогою апарату "Віта 1". Розріз шкіри та інших тканин до межреберних м'язів проводили відступаючи 2-Змм вліво від середньої стернальної лінії починаючи від яремної вирізки до мечевидного відростка довжиною 4-4.5с6м. Очними ножицями разсікали нижню частину 2-го, 3-го і 4-го ребра та міжреберний м'яз між З і 4 ребрами. В прогалині між вушком лівого передсердя і пульмональним конусом, за звичай, розміщався початковий відділ лівої коронарної артерії.

На рівні лівого нижнього кута пульмонального конуса, орієнтуючись по ходу інколи видного початкового відділу артерії, прошивали атравматичною голкою 3/0 стрічку міокарду шириною 1.5-2мм на глибину 1-1.5мм.

Виведену лігатуру зав'язували навколо артерії і м'язевого пучка, в котрому вона находилася. Після чого спостерігали появу макроознак ішемії та початок розвитку інфаркта. Вони проявлялися в вираженому посвітлінні тканини протягом 20-30 секунд початку ішемії (особливо біля верхівки серця), яке місцями змінювалося тотальним посинінням (цианозом) і послабленому скороченні зони оклюзії та її дилятацією.

Реєстрація ЗКГ в одному стандартному визначеному місці від кінцівок велася безперервно протягом З0хв ішемії та бОохв реперфузи. Ін'єкції дріжджової РНК та аспірин вводили за ЗОхв до початку ішемії в дозі 200мкг/кг та 20мкг/кг відповідно.

Для визначення площі та обсягу постінфарктного рубця, парафінові зрізи міокарда щурів забарвлювали р- нітроголубим тетразолієвим азокарміновим методом (МиеїПег В., Маахз В., Кгаивзе МУ., МН МУ. ПІтйакцоп ої туосагаїа! ітрепіїзей агєеа апа песгоїїс 20пе 24 пошгв апа 7 дауз апег согопагу апегу Іїдаїйоп іп гаїв Бу (Пе віаріє ргозіасусКп апаІодие Поргозі, Ргозіадіапаїп5 І еисої. Меа. 21(3): 331-340; 1986). Після реперфузії тварини були гепаринізовані (150 ІШ/кг і.м.), серце піддавали глибокій ефірній анестезії та ретроградній реперфузії розчином 0.059565 р-нітроголубого тетразолію в фосфатному буфері (ЗОхв;100 ммНа;37"С). Після 24 годинної фіксації" в в розчині формальдегіду шлуночки зважували, розсікали навхрест на 5 кусочків кожне, незабарвлену частину міокардію відділили від забарвленої і зважували. Таким чином визначали зону некрозу.

Вивчення зони некрозу через 60 хвилин після ішемії свідчить, що зона ризику в лівім шлуночку серця дорівнювала 33.323.490 маси лівого шлуночка. В контрольній групі зона інфаркту складала 60.33.8905 від зони ризику. Ін'єкція дріжджової РНК за ЗОхв. перед початком інфаркту зменшувала пропорцію між зоною інфаркту та зоною ризику до 41,0522,5905. Таким чином, ін'єкція дріжджової РНК на 3295 зменшувала негативний вплив інфаркту на зону некрозу лівого шлуночка серця.

При аналізі ЕКГ було встановлено, що попереднє введення щурам дріжджової РНК зменшує кількість екстрасистол. Тільки в однієї з п'яти тварин цієї групи було виявлено 4 екстрасистоли. В контрольній групі, яку складали тварини, що не отримували дріжджову РНК, у трьох щурів було зареєстровано екстрасистоли, що складало в середньому 8.7521.7 екстрасистол на групу. Епізоди пароксимальної тахікардії в контрольній серії були більш тривалими: у двох з п'яти тварин вони продовжувалися в середньому 4.241.3 секунд.

У п'ятьох тварин, яким вводили дріжджову РНК, тільки в одному випадку було виявлено ділянку пароксимальної тахікардії протяжністю 1,5 секунди. Аналіз даних ЕКГ показав, що дріжджова РНК сприяє покращенню роботи серця при ішемії-реперфузії міокарду, стабілізуючи роботу провідної системи, та проявляючи виражену антиритмічну дію серця, зменшуючи кількість екстрасистол та інтервали пароксимальної тахікардії.

Таким чином, отримані результати показують, що дріжджова РНК має виражену кардіопротекторну дію при інфаркті міокарда щурів.

Приклад 5.2. Вплив дріжджової РНК на активність мієлопероксидази в ішемізованому участку міокарду щурів

Мієлопероксидазну активність (МПО) в міокарді визначали по методу Вгадієу еї аї. (Вгадієу Р.Р., Ргієреї

О.А., Спгізієпзеп В.О. єї аї., Меазигетепі ої сшіагеоив іппаттаїйіоп: езійтайоп ої пешігорпїЇ сопіепі мйн ап епгуте тагкег, у. Іпмеві. ЮОегтаїйо)!., 78(3): 206-209; 1982) в модифікації (хгізїмоїа еї аї. (схгізмуо!іа О.Е., ЯіІедазв

Г.М., НІЇ О.Б. еї аї., Мешоа юг диоапійсайоп ої туосагаїа! іпгагсйоп апа іппйаттацюгу сеї! іппгайоп іп гаї сагаїа!

Мввцие, у). РІПаптасої. Меїйоаз, 20(3): 225-235,1988). Для цього серце швидко виймали та промивали в охолодженому до 0"С фізіологічному розчині. Після промивання в центральній зоні ішемії вирвали кусочок міокарда (0,1г тканини) і заморожували його при -3020.

Сумарну фракцію готували як 1095 огомогенат з екстрагуючим буфером, що містив 0,595 гексадепилтриметил аммонію бромід, розчинений в 5Оммоль/л калій-фосфатному буфері (рН 6,0) при кімнатній температурі. Після цього центрифугували 20хв. при температурі 4"С та 120009.

Верхню фракцію (30 мікролітрів) відбирали для реакції з 0,167мг/мл О-дианізидину в 50 мілімоль/л калій- фосфатного буферу (рн 6,0). Реакцію запускали додаванням 0,00595 розчину НгО». Реакцію безперервно тестували при довжині хвилі 4бО0нм протягом 5Бхв., знімаючи покази кожну хвилину. За отриманими результатами будували графіки. Одиниця МПО визначалася кількістю ферменту, який руйнував тІмкмоль/мин

НгО» при 2570. Дані виражалися значенням МПО на 1 грам тканини.

Ішемія та реперфузія міокарду викликає гостру запальну відповідь, в якій центральне місце займають нейтрофіли (Епітап М.Г., тій С.МУ., Розігерепіївіоп іпїЧаттайоп: а тоае! юг геасійоп ю іпішгу іп сагаіїомазсшаг дізеазе, Сагаімавєс. Невз. 28(9): 1301-1311, 1994). Встановлено, що реперфузія ішемізованого міокарду супроводжується інтенсивним нагромадженням нейтрофілів в межах зони ризику (Неагзе 0.., Воїйї В.,

Верепивіоп іпдисей іп)игу: тапігевіайоп, теспапізтв апа сіїпіса! гезїемапсе. Сагаіїомазс. Нев. 26(2): 101-108; 1992), нейтрофіли вивільняють різні медіатори запалення, такі як радикали кисню, цитокіни та хемокіни, і збільшують ішемічно-реперфузне пошкодження міокарду (Епітап М.Ї., Міспаєї! Ї., Ноб5бзеп В.О., єї а).

Іпїаттайоп іп (Ше сошгзе ої єапу туосагаїйа! ізспетіа, ЕАБЕВ у., 5(11): 2529-2537; 1991). Установлена пряма залежність між інтенсивністю нагромадження нейтрофілів в ішемізованому міокарді та активністю мієлопероксидази - специфічного ферменту, який є в нейтрофілах. Підвищення МПА прямо корелює з кількістю мігруючих в зону запалення лейкоцитів.

Аналіз активності мієлопероксидази в ішемізованій частині міокарду після ЗОхв оклюзії та бохв реперфузії лівої коронарної артерії в щурів показав, що в контрольній групі вона дорівнює 211.8-16.7 одиниць на 1г тканини. Коли ссавцям вводили ін'єкцію аспірину, активність зменшувалася до 176.1-5.9 одиниць на 1г тканини. Ін'єкція РНК-Д зменшувала активність даного ферменту на третину, до 152.349.8 одиниць на 1г тканини.

Таким чином, введення щурам у вену дріжджової РНК в дозі 200 мікрограм/кг за 30 хвилин перед ішемією, зменшує нагромадження нейтрофілів в зоні ризику після реперфузії протягом однієї години. Кількість нейтрофілів в зоні ризику зменшувалося приблизно на 3095, що в два рази більше ніж при використанні аспірину (20мікрограм/кгу. Це дає можливість стверджувати, що дріжджова РНК може ефективно використовуватися як кардіопротектор при ішемії та реперфузії міокарду.

Приклад 5.3. Вплив дріжджової РНК на активність МО5 за ішемії Досліди проводили на щурах з експериментальним інфарктом міокарду, який викликали оклюзією коронарної артерії протягом ЗОхв.

Відбирали кров із коронарної артерії та серця тварин, які поділяли на інтактну зону, пограничну зону та зону інфаркту. Визначали активність ферменту МОЗ в різних зонах серця та в крові, а також вміст вільної арахідонової кислоти (серце та кров) та продуктів її окисного метаболізму (кров). Результати визначення представлені нижче в таблиці 11.

Таблиця 11

Вплив дріжджової РНК на активність МО5 за ішемії серця щурів (в пікомолях на мг білку; М---т; п-5) 0 | Норма |Пограничназона| Зонаінфаркту | Інфаркт |Погранична зона| Зона інфаркту | Інтактна зона

М 46.500 259.310 185.626 129.655 59.634 115122 122.630

РІЇ / | 7 «001 | «005 | «02 | «05 | «01 | 5005 82 7177777777111171СГ111111111711111111о | «05 | 005

Р1-- достовірна різниця відносно норми (перед ішемією)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Дані, представлені в таблиці 11, свідчать, що за короткочасної ішемії у зоні інфаркту активність МО5 виросла більш ніж у З рази (115-440 та 186-49пмоль/хв на мг білку відповідно, в дослідній та контрольній групах) порівняно з інтактною зоною (ця ж ділянка серця у нормальних тварин). Дріжджова РНК майже повністю нормалізувала активність МОЗ в пограничній зоні ішемічного серця, що може бути одним з механізмів її кардіопротекторної дії.

Відомо, що кардіоміоцити містять як індуцибельну ізоформу МОБ, так і конститутивні її ізоформи (Ваїїдапа

У.С., Коріїк Г., Нап Х., єї аї., Міс охіде-дерепаепі рагазутраїНеїййс зідпаїїпуд ії де ю асіїмайоп ої сопвійшіме епаоіеїа! (суре І) пініс охій зупіпеїазе іп сагаїас туосуїез, 9. Віої.Спет., 16; 270(24); 14582-14586; 1995; Репд

Н.В., бріескег М., їіао 9.К. рідисіріє пішіс охід: ап ашогедшіаюіу ГТеедраск іппіріюог ої мазсшаг іппаттайоп,

УЛттипої. 15; 161(4): 1970-1976; 1998; Одаїв С.М., біттопе АХ., Найег В.с., БіпкеІ! М.5. САМР епспапсевз іпдисіріе пійіс охіа зупіназге тАМА зіабіїйу іп сагаіас туосуїев, Ат. у). Рпузіої. 269(6): Н2044-2050; 1995),. тому враховуючи короткий період (ЗОхв) дії ішемії, можна передбачити, що дріжджова РНК інгібує саме конститутивні ізоформи МО5. В той же час, враховуючи наявність в них ЇІМО5, не виключено, також, що дріжджова РНК може діяти як інгібітор активності індуцибельної МО5 в кардіоміоцитах за ішемії.

Вплив дріжджової РНК на активність МО5 в крові щурів за ішемії показано в таблиці 12, представленій в прикладі 5.4. Дані результати визначення свідчать, що на відміну від серця, в крові контрольних тварин за ішемії активність МО5 знижувалась в 2 рази (14,22-41,43 та 30,35-3,40пмоль/хв на 1мг білку відповідно за ішемії та нормоксії), що характерно для гіпоксії (Агпеї М.А., МеМіШап А., Оіпептап 9... еї аї., Недшайоп ої епдоїпеїїа! пішміс охід зупіпазе дигіпуд пурохіа, 9уУ.Віої.Спет. 271(25): 15069-15073; 1996). Введення дріжджової

РНК майже повністю нормалізувало активність МО5 в крові щурів після 30-хвилинної ішемії.

Приклад 5.4. Вплив дріжджової РНК на окисний метаболізм арахідонової кислоти за ішемії

В таблиці 12 показано активність МО5 та вміст вільної арахідонової кислоти в крові нормальних та ішемічних тварин

Таблиця 12

Вплив дріжджової РНК на активність МО5 та вміст вільної арахідонової кислоти в крові щурів за ішемії 1мг білку; Ма-т; п-5 кислоти (нмоль/1мг білк:

Норма Ішемія дріжлжоваіНорма Ішемія Зохв дріжлнюва

ЗОхв РНК (контроль) РНК

ІРИЇ | 001 | «05 | | «001 | 5005

ІРг| | | «о0о5 | | ХБ: | «00!

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед ішемією)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Як показано в таблиці 12 у контрольних тварин спостерігали зниження рівнів вільної АА більш ніж в З рази

(0.77--1.43 апа 30.35--3.40 нмоль на 1мг білку відповідно за нормоксії та ішемії). Введення дріжджової РНК дещо нормалізувало вміст АА, підвищуючи його у двічі проти контрольних значень (Р«е0.001).

В таблиці 13 показано вміст вільної арахідонової кислоти в різних ділянках серця за ішемії.

Таблиця 13

Вплив дріжджової РНК на вміст вільної арахідонової кислоти в серці щурів за ішемії (в нмоль на 1мг білку; М-т; п--5)

ПД ві о ві зона (інфаркту) зона (ІнФфаркт зона -ті| 0.378| 1.003 | 0.947 | 0.919 | 0456 | 0.741 | 0.493

ІР'Ї | 001 | «001 |«0001) «001 | «0.01 Ї «001 (Рг! ЇЇ 1 1 15005 | 5005 | 505

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед ішемією)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Як показано в таблиці 13 у контрольних тварин спостерігали достовірне (більш ніж в два рази, Р«0.01) підвищення вмісту АА як у пограничній, так і в інфарктній зоні серця щурів. Введення дріжджової РНК дещо знижувало вміст арахідонової кислоти в обох зонах серця, але різниця була недостовірною (Р»0.05).

В таблиці 14 показано вплив дріжджової РНК на рівень ейкозаноїдів в крові щурів за ішемії (в нмоль на 1 мг білку; М-т; п-5)

Таблиця 14

Вплив дріжджової РНК на сполуки ейкозаноїдів в крові щурів за ішемії (в пікомоль на мг білку; М-т; п-5)

Н Ішемія ЗОхв ішемія Н демія Ішемія орма! (контроль) дек орма кон. «ДдріжвРНК

І Ммо|53.00| 130.72 | 62.49 |24л0| 39.62 | 25.69 005 | зо5 | | «02 | 05 іРаг| | .Ю/Оо/ | «мл | | ГОЮ с«о5

РІ - достовірна різниця відносно норми (перед ішемією)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

В Таблиці 14 показано вплив дріжджової РНК на вміст ейкозаноїдів в крові щурів за ішемії. У контрольних тварин спостерігали більш виражене підвищення вмісту продукту циклооксигеназної реакції ТВХ» (більше ніж в 2 рази, але різниця недостовірна, Р»0.05), ніж продукту ліпоксигеназної реакції ГТС4 (Р«0.2). Введення дріжджової РНК майже повністю нормалізувало вміст ейкозаноїдів в крові щурів за ішемії.

Таким чином, крім модулюючої дії на активність МО5 за ішемії (інгібування в кардіоміоцитах та, навпаки, підвищення в крові) кардіопротекторний ефект дріжджової РНК може бути опосередкований також модуляцією окисного метаболізму арахідонової кислоти.

Приклад 6. Вивчення протизапальної дії дріжджової РНК на моделі автоімунної патології (адювантного артриту) іп Мімо

Адювантний артрит розвивається у щурів після ін'єкції їм адюванту Фрейда і є частиною генералізованих процесів, які супроводжуються пошкодженням кісткових та сполучних тканин. Морфологічні дослідження показують, що в процесі розвитку адювантних артритів в тканинах, які оточують суглоб, а також в середині суглобної сумки і суглобного хряща виникають запалювально дегенеративні зміни. Вважають, що ця запальна реакція має всі властивості імунологічних процесів і виражає пригальмовану імунну реакцію на мікробний антиген. Патологічні процеси, які проходять при адювантних артритах, є дуже подібними до артритів в людей.

Приклад 6.1. Вплив дріжджової РНК на моделі аутоімунної патології (адювантний артрит)

Адювантний артрит, змодельований на самцях щурів відповідно до методу Соипдні еї аї. (Соипідні ОО.

Кигеї! М.С., Зрагіпд ейесі ої пеигоіодіса! дейсії апа їгашта оп Ше сошгзе ої адіимапі апійгійв іп їпе гаї, Апп.

Аецйт. Оів. 24(4): 360-368; 1965). Контрольні тварини підшкірно отримували одинарну дозу 0.1 мл стандартного адюванту Фрейда в дистальну частину хвоста. Адювантний артрит розвивався на 14-20 день після ін'єкції. Симптоми артриту визначали рентгенологічно: місця затемнення та тіні навколо суглобу задніх кінцівок означали початок пошкодження суглоба та хрящових тканин.

За день до ін'єкції адюванта Фрейда дослідній групі вводили дріжджову РНК, розчинену в 0.995 розчині

МасСі, з розрахунку 100мг препарату на щура. Після ін'єкції адюванту Фрейда ссавцям також вводили дріжджову РНК, трьома серіями протягом 4 днів з трьохденним інтервалом.

Результати вивчення показали, що артрит в контрольній групі починав розвиватися на 147 день і виражався ексудативно-проліферативним ростом синовіальної капсули та пошкодженням хряща. На 207 день було свідчення затвердіння тканин навколо суглоба та початок фіброзу синовіальної капсули. На 307 день стало явним руйнування хряща. В дослідній групі, яка отримувала дріжджову РНК до 20 дня, не було свідчення проявів артриту. Прояви артриту, подібні до тих, які проявлялися в контрольній групі на 14й день, появлялися тільки на 307 день.

В контрольній групі в процесі розвитку адювантного артриту задні ніжки стали збільшуватися. Так на Зой день в контрольній групі розмір задніх ніжок достовірно збільшився на 1.04 міліметра (4.9--0.13 в порівнянні 3.86--0.1 на початку досліду). В піддослідній групі ніжки збільшилися тільки на 0.24 міліметра (4.1-0.11 на 307 день досліду до 3.96-10.08 на початку досліду). Таким чином, дріжджова РНК затримує розвиток адювантного артриту, що також сприяє зменшенню рівня збільшення задніх ніжок.

Приклад 6.2. Вплив дріжджової РНК на активність МОЗ в крові щурів при аутоїмунній патології (адювантний артрит)

Активність МО5 вивчали в крові нормальних щурів, у контрольних тварин на 3-й день (І) 8-й день (Ії) та 14- й день (ІІ) розвитку аутоїмунної патології (без введення дріждждової РНК) та у дослідних тварин, яким вводили дріжджову РНК. Результати вивчення представлені в таблиці 15.

Таблиця 15

Вплив препарату дріжджової РНК на активність МО5 в крові щурів в процесі розвитку адювантного артриту (в пікомолях за 1хв на 1мг білку; Мат; п-5) он р 8 | 14 | 3 | 8 | 11 -т 107.352 | 76.418 | 8.596 | 15.777 | 9.245 | 5.052 | 6.036

РИ 1006505 5001 | «002| «05 | 505

Р2Ї ЇЇ Її ЇЇ «002 «ол | «001

РІ - достовірна різниця відносно норми (при адювантному артриті)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

Як показано в таблиці 15, в групі контрольних тварин спостерігали значне підвищення активності МО5 на 3-й та 14-й день розвитку аутоімунної патології порівняно з нормою (відповідно 30,65--7,35пмоль за 1хв на 1 мг білку в нормі та 236,76--76,42пмоль за 1хв на 1мг білку на 3-й день і 111,54-15,7в8пмоль за 1хв на 1мг білку на 14-й день). Таке значне підвищення активності МОЗ вказує на те, що основним компонентом виміряної активності МО5 є активність індуцибельної ізоформи МОБ (МОБ), синтез якої запускається прозапальними цитокінами ІМЕ-у, 1--1р8,ТМЕ-о та ін.

В проміжку між 3-м (ініціація аутоїмунного процесу) та 14-м днем (розвиток патології) спостерігали нормалізацію рівня активності МО5 в крові (24,34-,60пмоль за 1хв на 1мг білку), що, очевидно, зумовлено активацією захисної реакції організму і може бути викликано як інгібуванням експресії ІМО5, так і модуляцією стабільності її тАМА, або інгібуванням процесу її трансляції.

В групі тварин, що отримували дріжджову РНК, ініціація аутоїмунного процесу (на 3-й день (1) супроводжувалась значно меншим, порівнянно з контролем, підвищенням активності МО5 в крові (70,00-9,24пмоль за їхв на 1мг білку проти 236,76--76,42пмоль за їхв на 1мг білку відповідно), причому активність МО5 прогресивно знижувалась протягом всього наступного періоду розвитку аутоїмунного процесу (40,66--5,05пмоль за 1хв на 1мг білку на 8-й день (Ії) та 33,96-6,04пмоль за 1хв на 1мг білку на 14-й день (ІІ)).

Таким чином, проведенні нами дослідження зміни активності МОЗ в крові щурів в динаміці розвитку аутоїмунного процесу дозволяють зробити наступний висновок, що дріжджова РНК є ефективним агентом в зниженні активності ІМО5 за розвитку аутоїмунного процесу (як в період його ініціації, так і на стадії його хронізації). Ці властивості дають можливість використовувати дріжджову РНК за патологічних станів, що супроводжуються індукцією ЇМО, як-то запальні процеси, діабет, атеросклероз, гепатити, інфекції, рак, нейродегенеративні захворювання (паркінсонізм, хвороба Альцгеймера, розсіяний склероз, енцефаліт) та інші.

Приклад 6.3. Мембранопротекторна дія дріжджової РНК

Досліди проводили іп мімо на моделі розвитку хронічного аутоїмунного процесу, що супроводжується генерацією великої кількості вільних радикалів (особливо оксиду азоту) в ранній період ініціації процесу.

Мембранопротекторну дію дріжджової РНК оцінювали, визначаючи кислотну резистентність еритроцитів в динаміці розвитку аутоїмунного процесу. Кислотна резистентність характеризує цілісність мембрани еритроцитів. Вона зростає за хронічного періоду розвитку багатьох патологій і, навпаки, знижується в гострий період розвитку патологічного стану (процес його ініціації). Наприклад, в ранній період розвитку запального процесу, відбувається значна активація вільнорадикальних процесів, викликаних генерацією вільних радикалів кисню та азоту, в тому числі оксиду азоту, що генерується індуцибельною ізоформою МОБ (МОБ).

Ступінь пошкодження еритроцитів при дії різних факторів в процесі розвитку аутоїмунного процесу оцінювали по кінетичних параметрах гемолізу, що індукували зниженням рН середовища. Кінетичні параметри гемолізу реєстрували, спектрофотометрично, визначаючи кількість зруйнованих клітин через відповідні проміжки часу (З0с) по зміні величини інтегрального світлорозсіювання суспензії еритроцитів (Х-750пмоль).

Спектри поглинання реєстрували за допомогою спектрофотометра Сф-26 (Росія). Кислотний лізис еритроцитів ініціювали, вносячи 1Одл розведеної в 20 разів крові в ізотонічному середовищі: 0,14М МасСіноО.01М цитратно- фосфатний буфер із значенням рН 2,0-3,5 (об'єм: Тмл; густина еритроцитів в суспензії: 0,7х109 клітин на мл).

При такій густині суспензії еритроцитів величина інтегрального світлорозсіювання, що залежить від числа, розмірів і форми клітин, пропорційна числу клітин в суспенції.

Результати представлені у вигляді діаграм кислотного гемолізу еритроцитів в таблиці 16 та у вигляді інтегрального параметру цього процесу: сумарної кислотної стійкості еритроцитів, яку визначали, сумуючи добутки кількості клітин, що гемолізували в даний період часу (а) на ї (сумарна стійкість (-ха у

Падіння екстинції на діаграмах гемолізу відображає черговість включення в гемоліз еритроцитів зростаючої стійкості. Падіння екстинції починається, як правило, через 1,5-2хв від часу введення гемолітика (Імл 0.004М НС, який готували із фіксаналу НСІ і перевіряли титруванням), а лаг-період гемолізу обумовлений передгемолізною зміною форми еритроцитів (сферуляція). Тривалість гемолізу окремого еритроциту не перевищує 10 секунд, тому 30-ти секундний інтервал між вимірами екстинції гарантує неможливість дворазового врахування лізуючого еритроциту. Звідси витікає, що при фотометричній реєстрації кінетики гемолізу із отриманого ряду екстинцій з проміжком в 30 секунд можна вирахувати процент розподілу еритроцитів по групах стійкості.

Визначення зміни екстинції (АЕ) від моменту початку гемолізу (Еп, іп) до його повного завершення (Ек , ку пропорційно числу всіх клітин, що приймають участь в процесі гемолізу, яке приймається за 100595 і тоді:

АЕ-ЕК-Еп -10095.

Ця сумарна кількість еритроцитів, що гемолізують (10095), складається із суми гемолізуючих еритроцитів за кожні Зос Біл ЗЕ) в інтервалі ЇК-(п - тривалість гемолізу:

АЕ - АЕ; 4 т- Е, - 10095

Результати представлені в Таблиці 16.

Таблиця 16

Вплив препарату дріжджової РНК на кислотну резистентність еритроцитів в динаміці розвитку адювантного артриту (Сумарна резистентність; М-т п-5) реж ни рр 318 1 714 ЇЇ 3 1 8 | 714 мо | 712333 | 95.400 | 448.600 | 1013.800 | 372600 | 638.800 | 565.800

РІ ЇЇ 77777171 «001 | «01 | «05 | «005 | »05. | 05 нчЬанннн шин шини ки тк ЗД НИМ и НИ У ТИ

РІ - достовірна різниця відносно норми (при адювантному артриті)

Р2 - достовірна різниця відносно контролю (без дріжджової РНК)

В таблиці 16 показано сумарну стійкість невідмитих еритроцитів щурів в динаміці розвитку аутоїмунного процесу. Для нормальних еритроцитів значення цього параметру складає 712-485 одиниць. В період ініціації аутоїмунного процесу сумарна стійкість еритроцитів зменшувалась більш ніж в 7 разів і складала 95--38 одиниць, поступово підвищуючись в процесі розвитку патології, так що на 14-й день (Ії) вона складала 11144290 одиниць.

Таке суттєве зниження кислотної резистентності еритроцитів характеризує значні зміни як в самій плазматичній мембрані клітин (очевидно за рахунок окиснення білкового та ліпідного компонентів вільними радикалами, що активно генеруються в цей період, в тому числі оксидом азоту), так і в плазмі (можна передбачити модуляцію вмісту вільного холестеролу, поліамінів та інших стабілізаторів, а також зростання вмісту дестабілізаторів) як-от, наприклад, поліненасичених вільних жирних кислот.

У тварин, що отримували дріжджову РНК, період ініціації аутоїмунного процесу не супроводжувався таким значним, як у контролі, зниженням кислотної резистенції еритроцитів, про що свідчить величина сумарної стійкості 3734-73 одиниць, що хоч і достовірно нижче рівня норми (Р«0,05), в той же час достовірно вище значення в контролі (РО.02). В наступні періоди розвитку аутоімунної патології сумарна стійкість еритроцитів у тварин, що отримували дріжджову РНК, була на рівні норми.

Таким чином, дріжджова РНК виявила мембраностабілізуючу дію, враховуючи основні механізми пошкодження за даної патології - окисний стрес, вільнорадикальне пошкодження компонентів плазматичної мембрани - також і антирадикальну дію.

Приклад 7. Вплив дріжджової РНК на показники крові

Зразки крові людей до та після вживання препарату дріжджової РНК вивчали на автоматичному гемоцитометрі фірми "Зегопо 1900", А!йзійа, відповідно до інструкцій, рекомендованих фірмою. фіксували значення кількості лейкоцитів (М/ВСІ, еритроцитів (ВВС та тромбоцитів (РІ Т)| в 1 мікролітрі крові, кількість гемоглобіну (НОВІ в г/дл, нейтрофілів (МІР) та гематокриту (ІНОВ| в процентах. Здорових та хворих добровольців відбирали після попереднього вивчення по вищезгаданих показниках. Для подальшого вивчення відбирали групи від 4 до 6 добровольців, в яких виявили стійке зменшення нижче норми одного або більше вищезгаданих показників. В залежності від типу захворювання лікування проводили від одного до 18 тижнів.

Препарат дріжджової РНК давали, або в вигляді капсул, в концентрації по 250мг дріжджової РНКна одну капсулу, або в вигляді супозиторій в концентрації 1,0г дріжджової РНК на супозиторій.

Приклад 7.1. Вплив дріжджової РНК на цитопенію крові відносно здорових людей та атлетів

Курс лікування проходив від 10 дат до б тижнів. В капсулах препарат давали по їг кожен день, а в супозиторії давали по 1г на три дні. Аналізи проводили 1-2 рази на тиждень, результати представлені в таблицях 17 та 18. В таблиці 17 представлені результати лікування групи добровольців з симптомами анемії, які приймали препарат дріжджової РНК в капсулах по 1г на день протягом З тижнів. Як видно з таблиці, за час лікування виявлено стійке збільшення концентрації гемоглобіну, яка підвищилася з 12,0г/дл до 14,Ог/дл, а гематокрит підвищився з 3095 до 37905. В цій же групі виявлено підвищення кількості еритроцитів на 17,79 разом з підвищенням кількості лімфоцитів та тромбоцитів відповідно на 26,595 та 59,9905.

Таблиця 17

Вплив препарату дріжджової РНК (в капсулах 1г/д) на показники цитопенії крові в відносно Здорових пацієнтів т 0.512 0.512 0.531 1.090 вАВО Ме «4.Омлн/мкл 3.77 4.13 4.34 4.44

ВЕ ПОЛ НЕ чеІ НИКНЕННЯ т 13.931 12.623 9.229 44.205 т 0.433 0.585 0.556 0.438 т 0.599 1.009 0.986 1.767

Оскільки вживання препарату рег о5 приводить до його швидкого гідролізу, то в кров попадає значно менша його концентрація. Тому ми вивчили дію препарату дріжджової РНК в вигляді супозиторіїв в концентрації Тг/день в групі відносно здорових людей. Супозиторії вводили на 1, З та 6 дні. Результати досліджень показали, що гематокрит зріс за цих умов з 33,295 до 41,595, в той же час гемоглобін зріс з 13,5г/дл до 14,5г/дл. Кількість лейкоцитів зросла на 46,595, а еритроцитів на 10,695, кількість тромбоцитів залишилася стабільною. Отже, вживання препарату дріжджової РНК в вигляді супозиторію, яке прирівнюється до внутрішньовенного введення препарату, дозволяє в три рази швидше досягнути результату (7 днів в вигляді супозиторію, замість 21 день в вигляді капсул) при семикратному зменшенні з 21г до Зг загальної кількості препарату дріжджової РНК на курс лікування. Така прискорена нормалізація показників крові важлива при кровотечах, коли вимагається переливання крові.

В таблиці 18 показано результати лікування занижених показників крові в атлетів. Відомо, що підчас інтенсивних тренувань у цієї групи людей часто зменшуються показники гематокриту, гемоглобіну та інші.

Препарат дріжджової РНК давали по 1,5г/день протягом З тижнів. Визначали тільки показники гематокриту та гемоглобіну.

Таблиця 18

Вплив дріжджової РНК (в капсулах по 1,5г/день) на показники крові в атлетів крові ік ваннямі УуУвання ікуваннягплікування/|лікування) т Мвг/дл| 0.678 0685 | 0611 | 0688 | 0584 т 4795 | 1672 1272 | 1664 | 1857 | 1.707

Показано, що рівень гематокриту та гемоглобіну в процесі інтенсивних тренувань без препарату за два дні впав відповідно з 42,795 та 13,9г/дл до 41,090 та 13,5г/дл. Через 10 днів після прийому дріжджової РНК при інтенсивних тренуваннях вони зросли до 43.795 та 14,1г/дл відповідно, після 16 днів - до 45.7905 і 14,Зг/дл, а після 21 днів - до 46.595 та 14 8г/дл відповідно.

Отже, в цій групі за три тижні інтенсивних тренувань виявлено зростання гематокриту на 13495, а гемоглобіну на 695.

Приклад 7.2. Вплив дріжджової РНК на цитопенію крові в хворих раком

Анемія відіграє дуже негативну роль у хворих раком, особливо після хіміотерапії та радіотерапії. Хворим з рівнем гемоглобіну нижче 80г/л хіміотерпія, або радіотерапія взагалі не призначається. Цілий ряд досліджень вказують на те, що лікування анемії і підвищення рівню гемоглобіну відіграють важливу роль у хворих раком, які піддавались лікуванню хіміотерапією (У.М/. Адатвзоп, Н. І пдм/д. Ргедісіпд Ше Нетайюроїеєїїс Незропбе юЮ

Весотрбіпапі Нитап Егуїпгороївїйіп (Еровїіп АїГга) іп пе Тгтєаїтепі ої (пе Апетіа ої Сапсег, Опсоіоду, Мої. 56, рр. 46-53 (1999)).

Застосовуючи еритропоетин для лікування хворих після хіміотерапії, ряд дослідників показали, що збільшення кількості гемоглобіну від З0г/л до 100г/л покращує самопочуття хворих раком. Більш суттєве покращення ступеню самопочуття зростає з наростанням рівню гемоглобіну від 100г/л до 120г/л. Отже, рівень гемоглобіну 120г/л є оптимальним для хворих раком, як по ступеню їх самопочуття так і по результатах лікування (у.Стам/лога, Апетіа, Раїдиє, апа Егуїпгороїєїйп, 4279 Аппуа! Мееїййпуд ої Ше Атеїгїсап Босієїу ої

Нетайіоду, 2000, Меазсаре, Іпс.).

Вивчалася група хворих раком, яким давали препарат дріжджової РНК по 1г на день в вигляді капсул протягом 8 днів до хіміотерапії, під час хіміотерапії, і в перерві між сеансами повторної хіміотерапії протягом 2-

З місяців. Лабораторні дослідження крові проводилися відповідно до методу, як описано вище. Результати цих аналізів представлені в таблиці 19.

Таблиця 19

Вплив дріжджової РНК (в капсулах 1-2г/день) на цитопенію крові в хворих раком крові ліКУван. ліКуван ліКУВван. ліКУВван. ліКУВван. ліКУван.

2.448 1.079 0.180 0.715 1.373 0.091 0.131 0.147 0.131 0.180 0.218 0.204 6.069 18.414 20.207 19.512 7.181 5.543 4.423 3.945 4.768 6.369 6.356 1.958 1.109 3.109 1.472 2.139 2.626 0.707

Як показано в таблиці 19, з моменту прийому препарату дріжджової РНК у хворих неухильно зростає кількість гемоглобіну, процент гематокриту, кількість еритроцитів та тромбоцита. Протягом 6 тижнів лікування кількість гемоглобіну зросла майже в двічі з б7г/л до 121г/л, кількість еритроцитів зросла на 8695, а тромбоцитів на 13095. У хворих не виявлено погіршення інших показників крові І відзначено зростання ступеню самопочуття із зростанням кількості гемоглобіну до 120г/л.

Приклад 7.3. Вплив дріжджової РНК на цитопенію крові в ВІЛ-інфікованих хворих

У ВІЛ-інфікованих хворих виявляється комплексне порушення сгематопоезу, яке приводить до денормалізації всіх трьох клітинних ліній, що походять з попередників клітин гематопоезу. Таким чином, не менше 8095 інфікованих вірусом НІМ в процесі розвитку інфекції хворіють анемією, більше 5095 таких пацієнтів хворіють нейтропенією і 4095 - тромбопенією. Отже, цитопенія ВІЛ-інфікованих хворих є одним з перших ознак хвороби СНІД (А.М. І еміп, Апетіа, Мешігорепіа, па Тиготросуїорепіа: Раїйодепезіз апа Емоїміпд Тгеаїтепі

Орійоп іп НІМ-рітесієй Раїепів, НІМ Сіїіпіса! Мападетепі, Мої. 10,1999, Меазсаре, Іпс.).

Група відібраних ВІЛ-інфікованих пацієнтів була під медичним наглядом протягом б місяців. Після вивчення їх гемопоезу почали лікування капсулами з дріжджовою РНК в концентрації від 1 до бг на день протягом 18 місяців. Гематологічні та біохімічні аналізи проводили кожні 1-2 тижні. Результати лікування представлені в таблиці 20. Показано, що ВІЛ-інфіковані хворі протягом 6 місяців до лікування мали чітко виражену цитопенію з падінням рівню гемоглобіну, кількості тромбоцитів, нейтрофілів та проценту гематокриту. Ряд хворих були інфіковані вірусами гепатиту. Між 12-14 тижнями лікування під час епідемії пацієнти перехворіли грипом, який переріс в запалення легенів. Тому в цей час вони додатково лікувалися антибіотиками.

Таблиця 20

Вплив дріжджової РНК (в капсулах 1-2г/день) на цитопенію крові в ВІЛ-інфікованих пацієнтів

Тести Пере жо | Море | лю | 2 | я | 6 8 0 | 2 м | 6 | в

Мат тис./мкл 01 -0.3 01 -0.3 -0.07 01 2 0.3 -0.08 -0.08 вс «4.0 3.48 3.83 4.00 4.20 41 4.3 415 4.30 4.33 4.33

РІТ 200-300 121.2 132.5 192.5 185.0 247.5 196.5 208.7 216.2 207.5 223.7

МТР 34-8390 36.75 44.00 49.75 34.5 46.7 54.0 46.5 46.0 53.0 43.0 ма| | зо | м | бе за | зи 329 | м 309 | за нав 140-160г/л 99.43 109.6 125.0 130.9 129.8 133.2 127.5 128.9 132.8 125.6 мт| | що | ме | зв. | сві | зв | м | «55 | 55 | 670 нт 443-479 30.5 37.75 35.5 42.5 44.2 43.0 43.7 41.5 42.7 40.7 ми | 77 | чо | Ча | ме | в | зов | зл | за2 | зво | зи | «м

Як показано в таблиці 20, в результаті лікування ВІЛ-інфікованих через 4-6 тижнів виявлена стійка нормалізація всіх показників крові Через 4 тижні виявлено нормалізацію показників еритроцитів, нейтрофілів, та тромбоцитів, що свідчить про комплексну нормалізацію диференціації всіх трьох ліній клітини попередника

СРО-СЕММ. Не виявлено ненормальної стимуляції кількості лімфоцитів. Гемоглобін протягом 4 тижнів зріс з 99,43г/л до 125г/л і підтримувався на цьому рівні до кінця спостереження. Нейтрофіли зросли за 4 тижні з 36,7595 до 4995 і в цих межах підтримувалися з деякими коливаннями протягом 18 тижнів.

Отже, лікування дріжджовою РНК інфікованих НІМ пацієнтів показало стійку нормалізацію у них цитопенії.

Це свідчить про доцільність використання даного препарату для попередження та лікування запальних процесів і для підтримки у них високого рівня самопочуття та працездатності.